— Знову цей сир… — пробурчав він. — Фу, як ви це їсте? Тітко Марино, а де ікра? Мама сказала, дядя Олег купив банку. — Ікра для свята, Денисе. Зачини дверцята. — А сьогодні свято. Я приїхав! — він схопив банку з елітними оливками, яку я берегла для вечері з подругами. — Поклади на місце. Зараз же
— Чому ти не вішаєш мою куртку, я ж тобі її дав! — дзвінкий,
До речі, порції Руслана ділила дуже акуратно: кожному рівно стільки, скільки вона вважала за потрібне. Тані з гіркою, Андрієві — повнісіньку тарілку, а мені — помітно менше. Не те щоб зовсім мало, ні, але менше. Я це помічала, звісно, око ж набите роками фотографії. Але що тут скажеш? «Руслано, ти мені супу недолила?» Та смішно навіть уявити таку розмову
Я сховалася від власної онуки за стелажем із крупами і стояла там, затамувавши подих,
— А, матір. З днем народження тебе, чи що. І пішов, не дочекавшись відповіді. Та Людмила й не встигла б відповісти — вона ще тільки підбирала слова, коли двері за ним уже зачинилися. Смішно. Стільки років під одним дахом, а він досі каже «чи що», ніби сумнівається, чи варто вітати
Шпаклівка на стінах ще не висохла, і кухня пахла так, ніби в ній ніколи
— А ти знаєш, чому я тоді ті продукти принесла? — спитала вона, дивлячись на вулицю. — Не тому, що я така свята. А тому, що я уявила: сидиш ти на порожній кухні, дитина хвора, а їсти нема чого. І я подумала: адже я теж могла б там сидіти. Якби життя трохи інакше повернулося. Якби Вітько мене обрав, а потім так само кинув
Клавдія стояла перед старими, обшарпаними дверима і ніяк не могла змусити себе натиснути на
Скоро втечу звідси. — І куди рвонеш? — Маю знайомого у Львові. Туди й поїду. Почну нарешті жити по-людськи. Ту ніч Ірина не спала. А вранці Олег поставив крапку: — Усе. Обирай: або вона їде з цього дому, або йду я. І Ганнусю заберу із собою
Вночі Ірина часто прокидається від одного й того ж сну. Їй сниться маленька дівчинка
— О, тещо моя улюблена прийшла! — Пашка миттю опинився поруч. Але ж не для того, щоб торби на кухню занести. — Ну, що там у нас смачненького? Я якраз зі зміни, голодний як вовк! Люда так зиркнула на зятя, що інший би крізь землю провалився. — Є, Павле, є, — відрізала вона. — Та не про твою честь
Люда ледве дотягла важкі сумки продуктів з місцевого базару до дверей своєї квартири. П’ятий
Назвати тебе вітчимом я не можу. Таких батьків, як ти, просто більше не існує. Ти найкращий, найтерплячіший… Я не знаю, ким би я стала, якби не ти. Дякую тобі, тату. За те, що ти в мене є. Я дуже тебе люблю. І прости мене. Прости за все-все
— Ваш дядя Юра — справжній олень! — реготали мамині знайомі, зустрівши нас якось
— Значить так, кралечко, — голос свекрухи задзвенів холодним металом. — Ти тут сидиш, мій чай п’єш, і при цьому надумала мою невістку брудом поливати? Віка аж рота відкрила від несподіванки: — Галино Іванівно, ну що ви, я ж люблячи… — Помовч, коли старші говорять, — відрізала свекруха. — Ти кажеш, вона погладшала? Так це від того, що чоловік її на руках носить, а не нерви їй тріпає. Зрозуміла
Життя зі свекрухою під одним дахом — це як ходіння мінним полем: ніколи не
Ти вчора вмолотила двадцять п’ять пельменів з сметаною. Двадцять п’ять! О першій ночі! Ще й булки з чаєм. Це ж… це просто непристойно, скільки в тебе влазить! Віра спочатку подумала, що він жартує, і навіть розсміялася. — Толю, ти чого? Серйозно, чи що? — спитала вона, наливаючи собі кави. — Цілком, — відрізав він і відсунув чашку. — Ну, це просто якийсь жах. Я дивився на тебе і не впізнавав
Знайомство Віри та Толі вийшло геть звичайним — зустрілися в найближчому супермаркеті біля холодильника
— Це буде торт для матусі. Я зроблю його найкрасивішим у світі, — вирішила Даринка. Вона накопала ще трохи землі, щоб торт був більшим. Бублик увесь цей час крутився поруч і, перейнявши настрій господині, теж завзято почав гребтися в грядці
Дитинка, на яку так чекали в родині, давалася мамі нелегко. Відколи стало відомо, що

You cannot copy content of this page