Життєві історії 0
— Наталко, йдіть обідати! — на ґанок вийшов ставний чоловік, мабуть, той самий чоловік, про якого казали. — Вже йдемо! Миколка з Ритою не хочуть у хату, так їм на сонечку подобається, — відповіла Наталка. Вона виглядала чудово — стала ще вродливішою, якоюсь ясною. Василь дивився і серце заходилося: якби ж то можна було відкрутити ті шістнадцять років назад
— Люсю! Ти вийдеш нарешті чи ні? Вийди ось швидше, щось скажу! — горлала
Життєві історії 0
— Тоді… того вечора у п’ятницю… хто був за кермом? Степан, я так розумію? Вона відвернулася, ховаючи обличчя, порізане шрамами, що вмить почервоніло. — Я хотіла тобі сказати ще тоді, як ти повернувся… — Чому не сказала? Чому
— Коли ти вже чоловікові все відкриєш, Женю? Га? Набридло озиратися, крадькома все, —
Життєві історії 0
— А хто така Оленка? — замість відповіді з кімнати долинув плач. Спершу тихий, а за мить він став таким гучним, що аж у вухах заклало. — Оце й познайомся. Оленка — моя племінниця, я ж тобі про неї розповідав. Ти справишся, я впевнений! — хлопець легенько підштовхнув Аліну до дверей і вискочив за поріг
— Та ну ж бо, візьми нарешті слухавку! Що ж це коїться? — Аліна
Життєві історії 0
Уся кімната була в яскравих кульках! А на сніданок був справжній торт із свічками! Вона їх задула й загадала бажання. Потім вони пішли в парк розваг. А ще вона отримала сім подарунків — по одному за кожен рік життя
Ірина та Олександр розлучилися, коли їхній донечці Ганнусі виповнилося два рочки. Сашко просто не
Життєві історії 0
Господи, та кому він, крім мами, потрібен? Не красень, звичайний собі чолов’яга, трохи роздобрів на маминих пирогах та котлетах. Почуття гумору таке, що тільки мамі й смішно. Їздить на старенькій, але такій випещеній власними руками машині. Зірок із неба не хапає, працює якимось дрібним начальником на заводі
— Ну, я піду… Люсю. — Йди. — Я пішов, чуєш? Я вже йду.
Життєві історії 0
— Та-а-ак, — мовив батько, плеснувши себе по колінах. — Це, значить, вісімнадцять років, сім місяців — і готово, можна на рушник ставати. А за кого ж, цікаво знати? — Ну за Микиту, за кого ж іще! — Яночко, ти ж наче з Максимом дружила
— Мамо, тату, у мене для вас новина! Бабусю, і ти підходь ближче, раз
Життєві історії 0
Але бабуся сказала твердо: «Або тобі, або державі. Онуку не дам, бо йому до мене діла немає. Ти — єдина людина в цій сімейці, хто про мене згадав. А він що, отримає квартиру і навіть на поминках не заплаче? Не хочу!» — Подарує тобі, а ти відразу, мовчки, перепишеш на чоловіка, — владно сказала свекруха. — Їй про це знати не обов’язково
— У нас уже до погроз розлученням дійшло, — каже Валентина, важко зітхаючи. —
Життєві історії 0
— Ой, а снігу-то, снігу скільки навалило… Матінко рідна, хоч бери та продавай той сніг. — Ага, вам тільки снігом і торгувати! Ви його в трилітрові банки закатайте і в Африку везіть, — не втримався Павло. Теща спокійно подивилася на зятя: — Павле, я так просто грошима не розкидаюся. Їх відпрацювати треба. Бачиш, скільки намело? Розчистити б не завадило
— Павле, як мати прийде, віддай їй п’ять тисяч. — Це з якого дива?
Життєві історії 0
Слухай, а «Наполеона» що, не було? Ти що це купив? Я ж таке печиво не люблю… Я ж тебе просила тортика взяти! — з докором мовила жінка, розглядаючи пачку галет. На обгортці великими літерами було виведено: «Без цукру». — Марино, я давно хотів тобі сказати… Ти тільки не ображайся, але який тобі ще Наполеон
— Сергію, це ти? Про щось до чаю не забув, купив? Давай-но швидше мий
Життєві історії 0
— Пробивайте все. І ось це, — я вхопив із найближчої полиці велику коробку добрих цукерок, — теж пробийте. І он ту ковбасу. І масла вершкового дайте. Не того, що по акції, а нормального, справжнього. — Чоловіче, ви що, за неї платите? — касирка аж рота роззявила. — Плачу. Якісь проблеми? — я подивився їй просто в очі. Вона вмить якось знітилася, за метушилася й почала швидко сканувати продукти
— Та що ж ви там порпаєтеся! Десяти гривень не вистачає! Або шукайте швидше,

You cannot copy content of this page