Рідне Слово – Сторінка 67

Життєві історії 0

— Не хочу я їхньої їжі, ба, в мене від неї живіт болить! — продовжував дутися Вітя. — Вони мене зовсім не розуміють, телефон забрали… Бабусю, а звари мені своєї локшини молочної, пам’ятаєш? Солодкої такої, з маслом, будь ласка! У Таїсії Денисівни аж серце тьохнуло. — Та ти ж прямо як дід твій

Снігу за зиму навалило стільки, що навіть у місті кучугури стояли вище голови. Але

Життєві історії 0

— Коли гроші є, то немає нічого кращого за домашню їжу! А гроші у вас, слава Богу, є. З Андрієм теща ходила по ринках, зі Світланою — варила та пекла. Прибиранням та пранням займалася виключно сама. Якщо чесно — допомога її була безцінна. Але Раїса Борисівна була як той кипучий вулкан, що затихав лише тоді, коли вона лягала спати

— Діду, рятуй! — приречено мовив Андрій, ледь переступивши поріг. — А просто так

Життєві історії 0

— Яка ж це ганьба, Олежику? — тихо запитала Марина. — А ось така! — він тицьнув пальцем у бік тещі. — Ось вона — мій сором на всю компанію! Ходить коридорами з відром та шваброю… Ні, ви тільки уявіть! Я — заступник керівника, «велике цабе», а теща в мене — прибиральниця

Життя, мої любі, воно ж як те полотно: з одного боку вишивка гарна, а

Життєві історії 0

На кухні картина маслом: свекруха і три її подруги доїдають мій торт! Лишилася жалюгідна чверть. — Ой, Аліночко, а ми думали, ти це для нас приготувала! — видала Людмила Петрівна, витираючи крем із кутика рота. — Такий смачний, дівчата просто у захваті

— Аліночко, люба, це ж просто розкіш! — свекруха влетіла на кухню з рушником-тюрбаном

Життєві історії 0

— Кого це нелегка принесла в таку пору? — здивувалася вона. Спустилася з печі, сунула ноги у валянки й пішла відчиняти. — Хто там? — Господине, відчини! Пусти перекантуватися, — почула чоловічий голос. — Хм, а ти хто такий будеш? — Іван я, шофер. Застряг якраз навпроти твоєї хати. Снігу навалило, дороги не видно

Рано-вранці Валентина вийшла з хати. Йшов сніг — не густий, але сніжинки летіли великі

Життєві історії 0

Того вечора Ганна Іванівна насмажила гори пиріжків і запросила Іру з Михайликом. Вона дуже хотіла познайомити їх із сином — і не помилилася. Між Петром і Ірою одразу проскочила іскра теплоти

Ганна Іванівна поверталася з крамниці, переставляючи втомлені ноги. Важкі пакунки відтягували руки, і літня

Життєві історії 0

— Ну, за що п’ємо? — усміхнувся Юрко. — Щоб картопля не пригоріла! — Давай! Коли з котлетами було покінчено, Юрко примружився: — Ну, розповідай. Чого цього разу розбіглися? — Та все те саме, Юро… Характерами не зійшлися

— Усе! Йду я від тебе! — жінка почала похапцем кидати свої речі у

Життєві історії 0

Звичайна собі кішка, яких тисячі на вулицях. Вона примостилася поруч і сиділа нерухомо, поки дівчина молилася. Наступного дня історія повторилася: кішка знову сіла поряд і «молилася» разом із нею. Хтозна, про що в той момент думала тваринка, але збоку здавалося, що вона справді просить про щось Всевишнього

Коли Тетянка дізналася, що за вісім місяців у їхньому домі має з’явитися диво, вона

Життєві історії 0

А далі — ресторан, де можна нарешті розслабитися. Олег побачив Ірину майже відразу серед подружок нареченої. «Оце так номер! — чи то зрадів, чи то засмутився він. — Навіть не знаю, підходити чи ні. Не підійду — образиться, підійду — знову щось вжалить». Вирішив поки не зізнаватися, що впізнав

Олег та Ірина опинилися в одному купе зовсім випадково. Потяг мірно вистукував ритм, прямуючи

Життєві історії 0

— Що в тебе сталося? — запитав жебрак. — Чому ти так бігла до церкви? — Помолитися за дочку, — відповіла вона і розповіла все як є. Він вислухав, але не сказав своє звичне «все буде добре». Натомість запитав: — Для тебе було так важливо поговорити зі священником? Ти віриш у це? — Я не знаю, у що я вірю, — відказала вона. — Але раптом це допоможе?

За пів години, зовсім збившись із ніг, вона впала на лаву поруч із бідолахою