Відносини в моїй родині зайшли в глухий кут. Із чоловіком ми зустрілися 5 років тому. Два з половиною роки тому з’явилася у нас дитина.
Два роки пролетіли, як один день у турботах та звикання у новому статусі. Моя мама допомагала, приїжджала, де погуляти, де посидіти з дитиною, десь матеріально допомагала загалом приймала від неї безцінну допомогу.
Щодо свекрухи було все по-іншому. Вона приїжджала приблизно раз на 2 місяці, на 2-5 годин приблизно, пограє з дитиною і їде.
Причому це була не допомога, а скоріше навпаки. Перед тим, як вона приїжджала, мій чоловік Дмитро, змушував мене все вичищати, відмивати і, відповідно, щоб я продумувала, як накривати на стіл.
А коли вона приходила, всю увагу вона вже переключала на себе. І ось картина, вона грає з дитиною, а всі навколо сидять і розчулюються, як все чудово. Вона привозила якісь книжки, іграшки і всі, звісно, мали цим захоплюватися, і вона розповідала, як це все вона купила, де і так далі.
Вона навіть сама себе називала “бабуся свято” приїхала, пограла і все, а всі сірі будні діставалися мені та моїй мамі.
Дальше більше.
Ми з дитиною поїхали на дачу. Причому я завжди справлялася сама, допомоги не просила. І тут вона вже могла приїхати до нас на 10 днів.
І тут почався кінець світу. Перші дні три все нормально, а потім вона починала брати все у свої руки та командувати. І з’ясувалося, що я все роблю не правильно, і дитина у мене дуже примхлива (це після того, як він її долонькою ляснув по нозі і потім на підлогу ліг).
Посуд мити я так само не вмію, і нічнушка у мене не правильна, і постільну білизну не правильно стелю, і на горщик я не правильно саджаю, і нігті йому не стрижу, і чоловіка на роботу не правильно збираю.
Аж до того, що люстри я не мию. Була одного разу така картина, ми їй плафони викручували, приносили, вона їх у воді полоскала, витирала і нам віддавала, і ми їх назад вкручували. Звісно паралельно із цим давалася купа порад та рекомендацій.
І звичайно постійний контроль — коли гуляли, коли їсти. Якщо що, показувала на власному прикладі як треба.
Все б нічого, якби мій чоловік їй у всьому не підкорявся. Ось що вона не скаже, одразу біжить виконувати. Наприклад, сказала йому прикрутити дошку до фасаду будинку (тільки переступивши поріг) і відразу побіг, ще й мене питав, де його шуруповерт.
А те, що я його давно просила пісок привезти для дитини і так далі, залишається взагалі без уваги. На дачі я зробила кілька грядок (для дитини), так свекрусі не сподобалося, що через них нерівно і сказала, що досить дві грядки залишити, а решту треба зрівняти. Там Дмитро, а мені так і передав, мовляв, зрівняю твої грядки.
Нещодавно вже чоловік до мене причепився, сказав, що те, що я готую, можна на смітник викинути, і що мені треба готувати, як його мама, а вона додала, що доживеш до моїх років, навчишся. Салат, приготований мною, я вирішила поставити в холодильник, виявилося не у тому посуді ставлю, я відмовилася перекладати, то Дмитро сам почав перекладати під пильним поглядом свекрухи.
Нещодавно я лежала у лікарні. Відповідно за сином стежили бабусі та чоловік. До речі, чоловік у лікарні не відвідав мене, і не забрав — це робила моя мама.
Зате по приїзду додому, до мене була купа претензій і до моєї мами з боку чоловіка, а його мама поводилася ідеально з його слів. Спочатку я намагалася говорити з ним, що не можна так у сім’ї жити, що неправильно це, що в нього має бути своя голова на плечах, що так і до розлучення не далеко.
Але мої розмови передавалися свекрусі, і було ще гірше. Я намагалася говорити зі свекрухою, а вона сказала, що якщо у мене якісь проблеми з чоловіком, то значить, я сама винна і сама повинна вирішувати.
Причому все це вона говорить тихо, без криків, ніби добра бажає. Тільки вже від такої родини тікати хочеться кудись подалі.
Тим більше що, особливо останнім часом, почалися причіпки з боку чоловіка, що не зроблю все не правильно, знову все не так і навіть доброго слова я не чую.
Причому я намагалася робити як треба, але, мабуть, їм ніколи не догодиш, тільки самооцінка впаде нижче за «0», я й так уже себе якоюсь «ганчіркою» відчуваю. Загалом, я зважилася на розлучення, тільки-но вирішила ще місяць подивитися — не хочеться сина без батька залишати.
