Мені 53 роки. У 20 років не заплановано вийшла заміж. Чоловік виявився залежним від ігор і награв багато боргів.
Жили погано, постійно скандалили, і я з донькою тікала ніч-за-півночі до батьків. Коли доньці було 16 років, трагічно пішла з життя моя мама, швидко та тяжко.
Перед тим, як її не стало вона сказала, що я не дозволила їй жити своїм життям зі своїми вічними проблемами. Бабуся мою дочку дуже любила, фактично виховала її.
Я працювала, доньці уваги не приділяла, все лише забороняла та карала. Після того, як не стало мами, з батьком дочки роз’їхалася, перейшли жити до мого батька.
З дочкою вже погано ладнали. Я вийшла заміж вдруге і разом із дочкою переїхали до іншого міста до чоловіка. Батько дочки добровільно пішов із життя.
А за рік не стало мого батька. Загалом, за три роки три втрати.
Стрес. Дочку я відправила навчатися в інститут і поселила в гуртожитку, тому що у чоловіка дуже маленька однокімнатна квартира. Ось тут почалися мої муки.
У дочки не збіглися бажання та можливості, у коштах ми були обмежені, оплачувала насилу її навчання. Постійно вона приходила і плакала навзрид, просила модні речі тощо.
Моє серце розривалася, що могла, виконувала. У старому своєму місті купила для неї непогану квартиру, зробила ремонт, після інституту дала їй стартовий капітал на свою справу.
Начебто все налагодилося, але спокою не було. Ніяк у неї не виходили стосунки, завжди її кидали. Після цього депресія, сльози, звинувачення мене у всьому.
Переїхала вона в наше велике місто, винайняла квартиру, купила з моєю допомогою хорошу машину. Квартиру у старому місті оплачувала я.
Потім вирішила продати її та купити в нашому місті для неї. Попросила її допомогти мені вивезти її речі зі старої квартири, на що отримала відмову.
Сама розібрала великі речі, запакувала, перетягла без ліфта і перевезла своєю машиною в гараж. Продала квартиру.
Попросила вибрати для придбання їй квартиру, ледве вибрали. Я на себе оформила кредит, купили квартиру, вона вселилася.
Я зітхнула, а дарма. Зараз я щодня вислуховую, яка погана квартира, яка я нікчемна, я її не люблю, з чоловіками не виходить через мене.
Я згодна, але нічого не змінити. Що робити, люди? Як покарати себе?
