З грошима у нас у родині було погано, батьки багато й часто позичали (кредити, у друзів). У 13 років я пішла працювати прибиральницею, коли навчалася у школі, у 15 літом у кафе, у 16 підробіток, у 17 років увечері робота в Макдоналдсі, днем навчання у педагогічному коледжі.
І це все для того, щоб менше бувати вдома, тому що щоденні скандали з братом і батьками, ще й умови життя (жили без ремонту, з мишами близько 20 штук, духовка, яка не пече, сантехніка тече, дроти скрізь, розетки не працюють, на підлозі спотикаєшся).
Зароблені гроші віддавала батькові, у сумі становило десь 220 000 грн за пару років роботи, щоб закрив кредити, але з умовою повернення цих грошей. З кожним роком жити з сім’єю ставало дедалі нестерпніше, бо характер у мене не простий та й збиратися на своє житло хотілося взяти якнайшвидше.
Час минав, знайшла роботу на заводі, далі відкладала гроші на житло, про яке так довго мріяла. Але через 2 роки роботи почала зустрічатися з колегою, йому 33 роки, сім’ї немає, машини та квартири теж.
Почали винаймати разом квартиру, і раптом дзвінок від батьків, що банк забере машину, якщо не дам їм грошей — 200 000 грн. Для мене це був удар!
Перший борг не віддали і ще грошей хочуть. На вагах була моя мрія про власне житло чи батьки. Я повірила, віддала, домовилися до нового року повернуть, але зараз вони повідомили, що нічого не віддаватимуть, обдурили. Так буває.
Батьки все життя вважають, що я їм винна і зобов’язана, але я не просила мене народжувати. Освіта ніяка (педколедж, вихователь), яким так і не працюю.
Із зарплатою 25 000 прийшла на завод. Батькам 50 та 53 роки працювати обоє не хочуть, батько на військовій пенсії і обурюється, що держава копійки платить, хоча я працюю на державній роботі і саме у мене він бере гроші.
Батькові краще в боргах жити, але тільки не працювати, при цьому хочуть гарного життя (відпустки, машину, ремонт, дачу, 2 собаки завели). Я як дочка і так роблю дорогі подарунки (телефон, золоті сережки, ланцюжки, сумки шкіряні, ноутбук, планшет і т.д).
Але батьки кажуть, що я погана дочка, хоч подарунків не вимагаю, грошей не прошу, допомога з грошами житло теж не потрібна, прошу тільки щоб борг віддали. Але батьки говорять про важкі часи, адже мені так “легко” працювати з 4 вихідними на місяць.
Мама каже, що я хочу на все готове. Так, я хочу найкращого і що в цьому поганого? І дітям хочу все залишити і щоб прожили краще за мене.
Я ж сама працюю і заробляю, а мама вважає, що я маю жити як вона в 90-х роках і пройти через все болото (жити без пральної машинки, у комуналці чи гуртожитку, жити на пайок, який батькові раніше давали.
Але найкраще, що я чула, що гроші не головне. немає питань: «як справи?», а лише одне — «скільки грошей даси?», «Нам потрібна допомога, позич трохи».
Моє життя на орендованій квартирі так і тривало. Вирішили одружитися з коханим і взяти квартиру в розстрочку разом.
Довго вмовляла хлопця, пояснюючи всі обставини, і незабаром відсотки зростуть.
І ось я заміжня, змінюю паспорт і розумію, що все йде наперекір.
Мене не цінують, не розуміють, не підтримує чоловік, до того ж п’є, батьки не віддають грошей, підтримки нуль, друзів нема, на роботі проблеми. Поговорити нема з ким, пишу сюди.
Здається, я втекла з однієї клітки до іншої. Не знаю що робити. Зовсім заплуталася.
