Познайомилася з чоловіком, який на багато років старший за мене, він не робив мені зауважень щодо того, як я була одягнена бідно, запрошував у кіно та в кафе

Мені 30 років. Заміжня, є прекрасна дитина. Моя проблема в тому, що я тягну дві сім’ї: це мої батьки, брати та сім’я мого чоловіка.

Коли я була школяркою, підробляла та допомагала батькам. Після закінчення школи я вступила до інституту своїми силами, так вийшло, що я зв’язалася з дівчиною, у якої були круті батьки, і я почала разом з нею прогулювати так я втратила стипендію та безкоштовне навчання.

Після того пішла працювати, мені було на той момент 18 років. Почала працювати на базарі, торгувала одягом. І в холод і в спеку працювала не покладаючи рук.

Допомогла батькам майже усі зароблені гроші віддавала їм. Через два роки мені запропонували роботу в офісі, я пішла із задоволенням працювати, хоч і знала, що без освіти я ніхто.

Я думала, як мені знову вступити та закінчити інститут. Але вже через 2 роки мені запропонували роботу в іноземній компанії, зарплата була вже краща і після випробувального терміну я вирішила піти до університету та відновитися на платне відділення.

Я працювала та навчалася, а також тягнула своїх батьків, у батька були іноді випадкові заробітки. За ці роки було дуже важко, тому що я не могла дозволити собі добре одягатися (вдягалася у секонді), економила у всьому, ходила пішки.

Я познайомилася з дуже симпатичним чоловіком і закохалася. На третьому побаченні він сказав, що він із бідними не хоче пов’язувати життя, що він гідний дівчини з заможної родини.

Сказав, що він хотів би бачити поряд із ним елегантну дівчину. І так я почала комплексувати у всьому через свій будинок, як він виглядає, як живуть мої батьки.

Час минав, але нічого не змінювалося, я все тягла до хати. Тут я познайомилася з чоловіком, який на багато років старший за мене.

Він не робив мені зауважень щодо того, як я була одягнена бідно. Запрошував у кіно та в кафе.

Закінчила я своє навчання і думала, що тепер у мене все стане набагато краще. Але я втратила роботу, довго не могла знайти іншу.

Були підробітки, але я все-таки влаштувалась на роботу за своєю професією, але все одно тягла всіх у хаті. Ця людина зробила пропозицію, я відмовилася, тому що я вважала, що ще рано заміж.

Я чекала, що мої батьки вийдуть на роботу, захочуть найкращого життя. Я так і не дочекалася.

Я вийшла заміж за цю людину, з’явилася дитина. Як виповнилося рік дитині, я пішла на роботу, бо переймалася за батьків.

Так минуло вже 10 років, як я тягну всіх. Чоловік зараз без роботи.

Я допомагаю і йому, і своїм близьким. Але ніхто цього не цінує. Втомлююся і фізично, і морально.

Чому мої батьки не хочуть працювати, щоб краще жити? Я їх не розумію.

Після мене є брат та сестра, які теж не працюють. Чому вони не хочуть мене зрозуміти, що в мене теж сім’я, і в мене є дитина. Як на них вплинути?

Я ж не можу все життя забезпечувати всіх. Я щоразу кажу, я не допомагатиму і може вони тоді почнуть щось робити. Адже серце кров’ю обливається це батьки, як їм не допомагати. Порадьте, що можна зробити їм лише по 50 років.

You cannot copy content of this page