Просиділа в декреті з сином майже чотири роки, але потім довелося влаштовувати його в дитсадок, оскільки мені запропонували роботу, я чекала, коли звільниться саме це робоче місце. Мені шкода було його віддавати, він такий у нас дуже домашній, але залишити не було з ким, та й вирішили з чоловіком, нехай звикає до спілкування з дітьми.
Цілий тиждень нервувала, а останню ніч майже не спала, ніби мені самій треба було йти в садок. Виявилося, що нервувала не дарма.
Денис вранці не хотів нікуди йти, але з горем навпіл я його вмовила, сказала, що це ненадовго і в обід я його заберу. У садку він розплакався і ніяк не хотів залишатися, хоча бачив, що решта діток нормально поводяться.
Разом із нами почали ходити ще дві дівчинки, але істерик не було, одна з них на обід взагалі відмовилася йти з мамою додому, сказала, що їй тут сподобалося. А мій син просидів півдня один і ні з ким не хотів грати.
Коли я його забирала, то вихователька сказала, щоб не переживала, діти швидко звикають, це спочатку так. Вона мене заспокоїла, але вранці історія повторилася.
Тільки плакати син почав ще вдома, коли я тільки-но почала його одягати. Вже довелося залишати його на цілий день, бо я не могла піти раніше з роботи. Прийшовши ввечері за ним, почула, як вихователька його за щось лаяла, і син стояв перед нею дуже наляканий, коли побачив мене знову почав плакати.
Я розумію, що з дітьми працювати нелегко, але можна якось знайти підхід до дитини, поки вона звикне. Навіщо тоді було обирати таку професію, якщо діти тебе дратують.
І добре б була молода дівчина, а то жінка, яка вже має онуків. Не знаю, як тепер мені умовити його ходити до дитсадка і не хочу робити зауваження виховательці, щоб не було ще гірше.
