Я пенсіонерка, мешкаю у своєму будинку. Синові 43 роки, розлучений. Свого житла не має. Півтора роки тому попросив пожити у мене місяць. Я дозволила, але час іде, а він живе.
Ніде офіційно не працює, перебивається дрібними довільними заробітками. Запиває на тиждень, потім відпочиває від загулів. Платить мені свою частку за комуналку. Харчується за власний кошт.
Відносини між нами натягнуті, хоча я намагаюся мовчати, йду від конфліктів. Він же вчить мене, як жити, що робити, але сам не хоче слухати про свою поведінку. Я не хочу, щоб він жив зі мною, постійно нервуюсь, але не наважуюсь вказати йому на двері, щоб зняв житло. Він постійно нагадує мені, що той, хто піде проти нього, стане йому ворогом.
Десь я не додивилася, не наполягла на чомусь, якщо він таким став. Мої думки про те, що на орендованій квартирі зіп’ється або щось з кимось не поділить і за грати потрапить. Адже це я буду винна, що вигнала з дому.
Вся змучилась, але і жити з ним не можу і не хочу, і випровадити не насмілюсь. Можливо, хтось порадить, як краще вчинити. Себе пошкодувати чи його?
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…