Я пенсіонерка, мешкаю у своєму будинку. Синові 43 роки, розлучений. Свого житла не має. Півтора роки тому попросив пожити у мене місяць. Я дозволила, але час іде, а він живе.
Ніде офіційно не працює, перебивається дрібними довільними заробітками. Запиває на тиждень, потім відпочиває від загулів. Платить мені свою частку за комуналку. Харчується за власний кошт.
Відносини між нами натягнуті, хоча я намагаюся мовчати, йду від конфліктів. Він же вчить мене, як жити, що робити, але сам не хоче слухати про свою поведінку. Я не хочу, щоб він жив зі мною, постійно нервуюсь, але не наважуюсь вказати йому на двері, щоб зняв житло. Він постійно нагадує мені, що той, хто піде проти нього, стане йому ворогом.
Десь я не додивилася, не наполягла на чомусь, якщо він таким став. Мої думки про те, що на орендованій квартирі зіп’ється або щось з кимось не поділить і за грати потрапить. Адже це я буду винна, що вигнала з дому.
Вся змучилась, але і жити з ним не можу і не хочу, і випровадити не насмілюсь. Можливо, хтось порадить, як краще вчинити. Себе пошкодувати чи його?
"Ой, та ти з глузду з’їхала, дівчино, якщо зібралася за Тимка Гнатюка заміж." Так сказала…
Сонце пекло так, що марево над полтавськими грядками аж тремтіло, але Віку раптом кинуло в…
Я досі пам’ятаю той день, коли ми вперше переступили поріг нашого нового дому у Черкасах.…
Оксана здригнулася й розплющила очі. Її розбудив не набридливий будильник і не теплі обійми чоловіка.…
«Я ж вас усіх тут зараз заколисаю!» — цей хрипкий, злий крик розірвав тишу зимової…
— Леро, а це ще що за фокуси? — Ганна Дмитрівна здивовано підняла брови, роздивляючись…