Головна

Selena

— Почав залицятися: квіти, подарунки, на своїй шикарній тачці її додому відвозив, у ресторани водив, на відпочинок із собою брав, – згадує Наталя Сергіївна, – а я попереджала, щоб губу не розкатувала і ретельно оберігалася. Історія про Попелюшку – казка, у наш час замало гарненької мордочки і гарної фігурки. Батько Максима, побачивши, що син надто тісно спілкується з однією зі співробітниць, зробив йому навіювання про те, що треба вибирати пару по собі, що можна зустрічатися з ким завгодно, але ось тягнути «в сім’ю» всяке – не треба
Життєві історії 0
— Адже він у них працює? – запитує Наталію Сергіївну подруга, – Тоді який сенс? Дізнаються про обман – перекриють краник, а чи зможе цей Максим утримувати сім’ю
— Бач ти, спить мужичок, і не чує, що мамуся пішла… – ледве чутно сказав дід Сергій, – пам’ятаєш, як і ми колись нашого Валерку няньчили? — А то… як учора було. Молоді тільки ми були. Здорові, сильні, веселі… Ох, були часи. Вимотало нас… – відповіла Ганна Петрівна. — Та не ний. Інші до нашого часу й не дожили. А в нас і син, і онуки, і ми поки що на своїх ногах. Бачиш, навіть дитя нам довірили, хоч і ненадовго
Життєві історії 0
Бабуся Ганна і дід Сергій були найстаршими в під’їзді. Вони були старожилами чотириповерхового будинку, давно на заслуженому відпочинку, тому всі сусіди віталися з ними шанобливо і запитували про
— Новосілля в нас. І до того ж мої іменини вчора були. Так збіглося… – пояснив він дітлахам і зітхнув, – ох, матуся наготувала… а мені велосипед гості подарували! Підлітковий. Я ж уже з маленького давно виріс, у шостий клас піду… Діти мовчки слухали, а найстарша з них, Аня, побігла додому, наказавши молодшій сестричці Олі не йти від лавки. Не встигли діти й занудьгувати, як Аня вийшла з невеликим кошиком, наповненим яблуками. Вона підійшла до дітей і стала роздавати всім по яблуку
Життєві історії 0
Дітлахи сиділи на лавці біля під’їзду, як горобці. Серпневий вечір зігрівав їхні вигорілі за літо верхівки голів ласкавим сонечком. Друзі вже трохи втомилися, але їм було цікаво: мешканці,
— Але в Маринки років із 20-ти в голові були тільки гульки, – каже Раїса Іванівна, – можливо, і не помітили б люди, не звернули б уваги, зараз багато молодих і “гучних” дівчат, але надто свіжі були ще в пам’яті викрутаси рідної матусі. Так і казали, що терен груш не родить. Син Раїси Іванівни звернув на Марину увагу, коли тій виповнилося 23 роки і її «основні подвиги» вже залишилися в минулому, але все одно майбутня свекруха не зраділа майбутньому оформленню стосунків сина і Марини
Життєві історії 0
— Бісить те, що вона зараз буквально господиня становища, – каже Раїса Іванівна про все ще законну дружину свого сина, – він на розлучення подати не може, тож
— Сиділа вдома понад півроку, проїдала те, що заробила, навіть, я б сказала, не особливо заощаджувала, – відповідає Валентина Федорівна подрузі. – Тепер, начебто, на роботу вийшла. Запитала онука, скільки мама отримує, до самої ж Юлі й не підступишся. Він, звісно, точної суми мені не назвав, але я й сама не вчора зʼявилася на білий світ. Ну скільки може отримувати лаборант звичайний? Ну явно ж не мільйони! — Ну постривай, зараз відпочине трохи і буде щось інше собі шукати
Життєві історії 0
— І не сказала б я, що там дуже вже вагомі накопичення вона зробила, у людей і більше відкладено, а на лаврах не спочивають, – нервує Валентина Федорівна.
Звісно, зважитися на розрив із чоловіком після майже 15-ти років шлюбу Христині непросто, але що ж робити, якщо чоловік уперто повторює: — Я з тещею жити ніколи не мріяв. Щойно вона на поріг – так я за поріг. Вирішуй сама, я свою думку сказав. Найцікавіше полягає в тому, що трикімнатна квартира, де мешкають Христина, її чоловік і їхній 11-ти річний син, належать матері дружини, тій самій тещі, проти повернення якої на її ж законні метри зараз так заперечує чоловік
Життєві історії 0
— Я вважаю, що він мені просто руки викручує, ставлячи перед таким вибором, – каже Христина. – І якщо вже на те пішло, то я виберу маму, тому
— Михайло Зорін, де живе? – вона так не хотіла вимовляти його ім’я, але довелося. — А, так тобі Мишко потрібен? Тут близько зовсім, пройдеш прямо, за рогом не звертай, а ось на другому перехресті йди наліво, а там дивись такий зелений будинок, гойдалки ще перед їхньою огорожею стоять. Це Мишко своїй дітворі встановив. Хороший мужик. А тобі для чого він? Родичка, чи що? — Так, – Тамара кивнула, задоволена тим, що дамочка і відповідь сама придумала, – далека родичка
Життєві історії 0
Вийшовши з автобуса, на якому її неабияк потрясло, Тамара озирнулася на всі боки, немов звикаючи до одноповерхових будов села Симонівки, куди вона прибула з дивним візитом до абсолютно
— Щаслива ти, Анько, – говорила вона, протираючи виделки й ложки, – Олексійко в тебе не п’є, не грає, чужими дворами не вештається! Не те, що мій Мишко! Тут нещодавно на тиждень пропадав, я вже думала, замерз десь, усе йому пробачила заздалегідь, оплакувала вже… — І де він був? – раптом зацікавилася Ганна, яка слухала до цього мимо вух. — Та в сусідній хаті! – повідомила сестра, і засміялася, але сміх її був безрадісним
Життєві історії 0
Дивацтва за Олексієм вона помітила давно. Він став частіше посміхатися, розправив плечі. «Неспроста» подумала Анна, і стала збиратися на вечірню службу. Біля ікони Миколи Чудотворця вона пристрасно молилася,
— Твій тато в річці, – сказала Петро. — Як це: у річці? – із сумнівом запитав Павлик. — Не знаю. Але бабуся так сказала. А вона все знає. І тоді Павлик і Петро вирішили піти в експедицію, шукати його батька. Експедицію Петрик придумав, сказав, що потрібно зібратися, взяти сірники, їжу, теплий одяг. Він це по телевізору бачив, і Павлик повірив другу. Експедицію вони вирішили тримати потай: Павлик був упевнений, що Уляна не відпустить його одного
Життєві історії 0
Братом він був їй тільки за батьком, матері в них були різні. Коли мама хворіла, проводячи в лікарні по кілька тижнів, батько вже став спілкуватися з цією Дариною.
— Це пощастило, що я зайшла вчасно, і сам напад не важкий, а середньої тяжкості, інакше були б справи набагато гірші… – сказала сусідка Надя, – не дарма в нас уже склалася звичка перевіряти одна одну кілька разів на день. Хіба мало що… Ось і швидка відразу ж приїхала. Ох, Зоїнька моя. — Спасибі вам велике, тітко Надьо. Ми допоможемо тітоньці, сподіваємося, що все обійдеться, – пообіцяла Катя. Після лікарні вони відвели Зої Іванівні маленьку кімнату, де раніше була дитяча їхнього вже дорослого сина, який жив тепер в іншому місті
Життєві історії 0
Минулий серпень для Зої Іванівни був сумним. Нічого не віщувало поганого самопочуття, начебто і не нервувала, і не втомлювалася від роботи або ходьби, якою займалася останніми роками –

You cannot copy content of this page