Наступного дня всі зібралися в обід. У мангалі потріскували дрова, м’ясо виходило соком на шампурах. Усі були трохи напружені й чекали з нетерпінням вирішення ситуації. Нарешті всі замовкли, і слово взяла Олена. — Дорогий мій Артемчику! Сьогодні не твої іменини і не наша річниця весілля, але я хочу зробити тобі подарунок, ти заслужив його. Хлопці, будь ласка, допоможіть
Олена ще раз піднесла телефон до очей, намагаючись вгамувати тремтіння в пальцях, щоб розгледіти як слід цифри. Їх було багато, різних, вони плуталися, розбігалися, ховалися одна за одну.
— Тату, а як же Новий рік без телевізора – несміливо запитав син, але батько не почув, або зробив вигляд, що не чує. Він діловито зібрав свої речі, і по-старому замотав телевізор покривалом, стягнувши його з ліжка. Дружина дивилася невидячими очима слідом, а син розгублено смикав рукав її халата: — Мамо, а як же Новий рік, і канікули без телевізора
— Привіт, Дімо, це тато! — Який тато? — Що значить, який, твій рідний, справжній. — Кравчук чи що? — Він, Андрій Михайлович, власною персоною. Прошу любити і
Вікторія зареклася, що дітей в їх сімʼї більше не буде, як тільки Євген її не вмовляв. Не дуже й умовляв, звісно, так, говорив іноді, що непогано було б дівчисько, можливо, коли-небудь… Але коли-небудь не наставало, син швидко виріс, Васильович встиг тільки двічі його із садочка забрати, а він уже до школи пішов
Євгену Васильовичу Жарко, зрадила дружина! Через 25 років шлюбу, після срібного весілля, яке вони відзначили в ресторані, за багато накритим столом. Зрадила в ніч урочистостей, присвячених сімейному щастю,
Онук бабусю обожнював, у них з’явилися свої секрети, і коли син вступив до інституту, почали пропадати разом вечорами. Сергій Іванович із жахом дізнався одного чудового дня, що його літня мама примудрилася відвідати нічний клуб у компанії онука
— А де мама? Сергій Іванович відчув недобре ще з порога, жовтий плащ Ганни Петрівни, який зазвичай відблискував усім, хто входив, що вона вдома, зник із вішалки. Не
А Світлана йшла від подруги, до будинку залишалося йти сто метрів, і побачила, як Слава штовхає мотоцикл. Їй теж захотілося вітер в обличчя, і вони поїхали за місто, туди, де яри і поле. Каталися весело, сміялися, і кричали, поки не наїхали на колоду через стежку. Те, що Света віддала Богу душу, він зрозумів не одразу, довго тряс її і намагався підняти, казав, що досить жартувати. Коли зрозумів, злякався, заплакав і вирішив заховати все те, що могло зламати йому життя
— Я недовго, побігаю півгодини в парку, і повернуся – Слава поцілував дружину в щічку, і відчинив двері до під’їзду, вийшов, але одразу ж повернувся назад. — Забув узяти
— Інші діти допомагають? – зло усміхнулася донька. – Ну напевно батьки цих самих інших дітей їм теж щось давали на старт у житті, а не відмовлялися від благ на користь чужих дітей? Ти, мамо, завжди допомагала всім, крім мене. Що ж тепер ти з мене питаєш? От і йди та попроси матеріальну підтримку в тих, кого ти свого часу облагодіяла. А мені треба про своїх дітей думати, вже вибач, їм добра тітка нічого в дзьобику не принесе. І добра бабуся, найімовірніше, теж
— Так і сказала мені, що я до всіх на допомогу летіла, а їй нічого не дала, не думала про неї зовсім, – засмучена Людмила Ігорівна. – Мовляв,
Обіцяє, обіцяє, а толку? Ось і Сашкові завжди обіцяє. То машинку обіцяє, то конструктор, то кросівки модні. То на риболовлю обіцяє онука звозити, то у вихідні в парк атракціонів. І потім раптово забуває про свої обіцянки. З цими подарунками на іменини щороку одне й те саме. Спочатку самі обнадіють хлопця, і тут же забувають. Що мати, що Юлька з Оленкою. Адже ніхто їх за язик не тягне
— Олено, та не потрібен йому ні шампунь, ні гель для душу, ні дезодорант. У нього цього добра навалом, тим паче вже й мама сьогодні дзвонила, питала, чим
До того погано їй було, до того нудно, що й білий світ не милий. А тут Федя під гарячу руку попався. Накричала на нього Галя, мовляв, відчепись ти від мене! А він її за руку взяв, в очі подивився, і тихо сказав: — Ти тому зла така, що кохання справжнього не знаєш, Галинко. Виходь за мене заміж, знаєш, як любити тебе буду? Ніхто й ніколи тебе так не полюбить. На руках носитиму, все-все для тебе зроблю. І дитину твою як свою виховаю, Галю
— Щаслива ж ти, Галю. Твій Федір із тебе пилинки здуває, ні в чому собі не відмовляєш, на роботу він тебе не жене, живеш як у Христа за
— Людмило, це Галя, моя дівчина! Ми з нею чекаємо дитину. І вона житиме тут, поки ти не з’їдеш, – набравшись хоробрості, видавив із себе чоловік. — Це хто ж тебе в дитинстві так упустив, що ти геть з глузду з’їхав? – сплеснула руками Люда, очманіла від такої заяви. Мало того що чоловік завів собі коханку, так він її додому до них притягнув, з животом, та ще й господиню дому виганяє
— Тихо! Ти дружину розбудиш! – шепнув Вася Галі, пробираючись до кімнати темним коридором. — Колишню дружину! – Галя ткнула Васю вбік. — Майбутню колишню дружину. Ми ще
— Як це до ранку? А може з ним щось сталося? — Люди мої дорогі, ніч надворі, де його шукати… Та й часу зовсім мало минуло, з’явиться, мабуть, у нього ж ця, як її, – дільничний поглянув на знічену наречену, – шлюбна ніч начебто намічається. Тож чекайте. І ви, наречена, йдіть додому, раптом наречений вас там чекає
— Ох, зять, і що ж мені з тебе взяти? — Пізно, Томо, брати. Треба було питати, коли Наталю сватати приходив… — Та жартую я, приказку чи не

You cannot copy content of this page