— Пропадете ви самі! Треба батькові терміново нову маму тобі шукати. Бабуся не помилялася: Віра з татом і справді занепадали. Так, Віра десь підхопила воші, і в класі з неї всі глузували — у дванадцять років і воші
Віра знала, що мама пішла через неї. Мама не раз казала, що Віра — її покарання, що сил у неї більше немає, і якби вона знала, нізащо б
— А воду від варіння яєць вона виливає в раковину. Га? Я цією водою квіти поливаю, щоб краще росли! — Немає в нас квітів, — знизав плечима син. — Я твоя мати! І маю право брати участь у твоєму житті. Не одружуйся. Придивися до дівчини
Навіть у буденних дрібницях Ганна Дмитрівна знаходила привід для невдоволення. «Вона вилила воду після варіння яєць у раковину!» — обурено шепотіла вона сусідці, яка зайшла в гості. «А
Треба близьких на весілля кликати, треба! Споконвіку так було заведено. Нехай і сукня біла буде, і коровай буде, і ніжними пелюстками квітів їхній шлях хай обсипають, і дрібними монетками, і зерном, щоб дітки в сім’ї були і ще достаток був. Адже щирі почуття і добрі побажання від близьких – це найкращі дарунки для молодят
Ох, які ж дивні речі часом трапляються у житті. От і з нашою Маринкою сталося щось неймовірне, наче злий жарт долі чи, як кажуть, закон підлості спрацював. У
— Я вже влаштувався на другу роботу онлайн. Вибору немає, поки ми молоді, ми ще щось зможемо. Не у всіх є заможні батьки, наші зробили те, що змогли, у нас навіть дачі та машини у батьків є, не найбідніші. А тепер прийшла наша черга
Квартиру Кирило винайняв для них просто величезну. Ольга навіть рота рукою прикрила, щоб не скрикнути від захвату. Але одразу ж їй спала на думку твереза думка: «Слухай, але
Але ж я знаю, що дівчата можуть бути дуже хитренькими, коли їм це потрібно. Окрутить, сам не помітить як. Затягне до РАЦСу. Та хоч животом, мало таких випадків? І ж бо зрозуміло, що жити мій син з нею не буде. Надто різні, а він… кінь застояний, йому ще копитом бити й бити. Він у мене мало не з 12 років на дівчат задивлятися почав. Мабуть, у діда нашого вдався
— Знаєш, Зоюню, це якось йому самому треба вирішувати, — ділиться думками двоюрідна сестра Зої Павлівни. — Він дорослий у тебе вже, якось сам розбереться. Не ставай класичною
— А от батьківський дім ми не будемо ділити! Він — мій! — заявив Михайло, встаючи. Стиснувши кулаки, він сперся об стіл і навис над братом та сестрами. — Хтось буде сперечатися?
— А от батьківський дім ми не будемо ділити! Він — мій! — заявив Михайло, встаючи. Стиснувши кулаки, він сперся об стіл і навис над братом та сестрами.
— Це онучок мій, але ти не облизуйся, безсовісна жінко, молодий він для тебе! Але Алла, ніби й не чуючи Семенівну, жадібним поглядом пожирала хлопця, який зручно влаштувався на ґанку з чашкою кави. — Молодість не проблема, тітонько Олено, вона швидко минає
— Це хто ж такий солоденький завітав до тебе, Семенівно, га? Міцна молода жінка, з неприхованою цікавістю зазирнула через низький парканчик у двір до сусідів. Олена Семенівна роздратовано
– І супу в холодильнику знову немає, – телефонувала свекруха невістці ввечері. – Байдуже, що ви на роботі! Суп має бути і крапка. Увечері його їсти треба, якщо вдень сухом’ятка. Це здоров’я, це гаряче. Про тебе мені й турботи немає, але моєму синові ти здоров’я псуєш
Прямо так вона йому й заявила: якщо я «як слід» попрошу в неї пробачення, то вона з радістю допоможе, – усміхається Галина. – «Як слід» – це, напевно,
Наталко, я йду, вибач. Так, я поводжуся як боягуз, але в мене немає сил, я виснажений, пробач. Дітей не покину, але з тобою більше жити не буду. Будинок я продав, ось твоя частка. Поїдь до матері. Цих грошей тобі вистачить на перший час
Наталя внутрішньо стиснулася, побачивши племінницю чоловіка, Олеську. Дівчинка, уникаючи погляду й шморгаючи носом, простягнула складений навпіл аркуш зошита в клітинку й поспіхом зникла. Наталя розгорнула записку; вона відчувала,
— Це в тебе гормони пустують, у твоєму цікавому стані так буває. Ну сама подумай, Ліза йому як сестричка, чого ти ревнуєш? — “Як сестричка”, — висловила я чоловікові, — це не сестричка. Сестрички грудьми до брата не притискаються і очима йому не підморгують
Ми з чоловіком одружилися три роки тому, йому було 25, мені 27. Відразу після весілля вирішили жити на орендованій квартирі, хоча свекруха пропонувала інший варіант. Річ у тім,

You cannot copy content of this page