Звичайно, я мамі продуктів принесла, але те, що я приношу, тато не їсть. Їсть тільки те, що купує сам, замикає від неї на замок, мовляв, годувати дармоїдку не зобов’язаний. Ну не буду ж я йому уподібнюватися? Можна, звичайно, холодильник другий завести, але на що це буде схоже?
— Ой ти навіть не уявляєш, приходжу, а в них у холодильнику ящик стоїть. Із замком. Мама руками розводить: батько знову чудить, ну я розлютилася звісно, висловила все,
— Я на роботу. Посуд помиєш. Їжі там – на три дні. Торт можеш з’їсти. А я на дачу до тітки Ніни після роботи. У мене свято – діти виросли. Вільне життя з чистого аркуша
Пізно ввечері, коли Ліда Миколаївна вже думала, що ось-ось нарешті заскочить у душ і впаде на подушку, раптом затріщав телефон. Це був Віктор, її старший син. — Мамо,
— Здрастуйте. Скажіть, а де Миронівна? — Так нема її давно. Щоправда, так незвично. У липні суша стояла неймовірна, ні дощику. А тут уночі гроза страшна, гроза така, якої за сто років не було. І вже майже закінчилося все, а в самому кінці як палахкотне, так прямо в її хату
А от звідки ж взявся той Василь у їхньому селі — справді ніхто достеменно не знав. Принаймні, Ліза точно не знала, хоч і чула про нього різні пересуди.
Мені тридцять років, мамо, і я не заводжу сім’ю, знаєш чому? Я боюся стати як ти. А раптом це якось передається? А раптом я не зможу ужитися з чоловіком і залишуся з дитиною на руках, потім зустріну іншого чоловіка, подарую йому дитину, а старшого віддам… ні, не тобі, його бабусі
Пізно ввечері, коли Ліля вже саме збиралася скинути денний клопіт у душі й поринути у сон (ну а що, має право раніше лягти, адже вранці вставати ще до
Юркові вже двадцять п’ять, і вранці його можна було застати у розлученої Людмили, яка була старшою за нього. Звісно, одружуватися він з нею не збирався, але свободу своєму розгульному характеру не обмежував
У хаті стояла така тиша, що аж дзвеніла. Лише муха дзижчала, кружляючи біля вікна, та старий будильник на полиці буфета монотонно цокав, відміряючи секунди. Ліді чомусь здавалося, що
Так би донька на онучку витрачала б свої гроші, на себе, на те, щоб відкласти, а то вона завела собі домашню тваринку на прізвисько Петя? А потім ще й це
— Отак я й знала, що нічого доброго з того весілля не вийде, — кажу я своїй кумі. Ще тоді, як зятьок мій, Петро, сидів удома, як пень,
Не впізнала?!!! Та як же не впізнала?! Впізнала з першої ж секунди, коли, обернувшись на чергу в супермаркеті, просто швидкоплинно ковзнула очима по цьому обличчю! Як же можна не впізнати людину, за яку виходила заміж
Зоя стояла в черзі супермаркету, і незрозумілий холодок пробіг їй по спині. Вона відчувала, як чийсь погляд, важкий і пильний, обмацує її з довгої черги покупців. Це відчуття
— Дала мамі слово колись, що не стану ображатися на те, що вона квартиру залишить братові. Тільки ось мама заповіту так і не написала і навряд чи напише
Наталя живе з чоловіком і сином у трикімнатній квартирі, яку взяли в іпотеку 9 років тому. Борг перед банком майже виплачений, зараз Наталя на 4-му місяці – чекають
— Аллочко, за місяць я отримую диплом, і ми їдемо з тобою до мене в село знайомитися з моїми батьками! — радів Ілля, його очі світилися щастям. – Я тебе представлю їм і всім родичам, як мою майбутню дружину! Ти згодна?
Одного ранку Алла йшла сільською дорогою, міцно тримаючи доньку за руку. У вільній руці стискала невеличку валізу, в якій, здавалося, вмістилося все її розчарування. Вона навіть не попрощалася
Бабуся і особисто бере участь у вихованні онуків, і на дачу їх влітку забирає, не забувши дорікнути молодшій доньці, що її діти проводять усе літо в задушливому місті через те, що в них погані батьки. А ще бабуся допомагає сім’ї сина фінансово
— Я й досі не розумію, — вкотре вже докоряє своїй 36-річній Лілі її мама, Алла Геннадіївна, — навіщо тобі була потрібна та третя дитина, якщо на неї

You cannot copy content of this page