— Міг щось поїсти приготувати, міг замовити або купити готове, коротше кажучи, не напружувався. У грошах я його теж спочатку не обмежувала, – каже Софія. – Але злилася жахливо, особливо, коли чоловік починав міркувати, що бідність нас біля порога не чатує, навіщо, мовляв, напружуватися і гарувати як кінь
— Голодними не сиділи, гроші були і є, – погоджується Софія. – Але ж це мої гроші! Він востаннє працював 2 роки тому, але ж я не вимагала
— Маріє… — Іване… — Марійко, ні. Ми ж їдемо на море. Маріє. — Іване! Візьмемо із собою. Ну полежить тиждень у багажнику. Ну і що? Зате потім як покладемо його в городі. Ти тільки уяви! А то не візьме – хто-небудь інший потягне. Ну Іване
Дядько Ванько давно мріяв вийти на пенсію і спокійно полоти грядки. Але у дядька Ванька була тітка Марія, до якої епітет «спокійна» можна було застосувати тільки після її
— А що робити, мужика другого в нас у сім’ї немає, одні баби, навіть кішка. Добре хоч Танюха в мене вміла, все може, за що не візьметься. Ну не як мужик, звичайно, але на безриб’ї і так добре. Таня не ображалася, знала, що татко її любить, і слова ці жартівливі
— Ох, немає в мене помічників, одні баби в хаті, — щоразу бурчав батько, коли треба було щось полагодити чи перетягти важке. Днями привезли дубовий стіл. Батько зекономив,
Поки Марія очима кліпала й міркувала, що треба, напевно, шукати підробіток, щоб оплачувати доньці та її «нареченому» орендоване житло, Яна відверто сказала, що піти доведеться мамі. — Квартира ж моя. За документами мені її батько залишив. А як ми втрьох житимемо в однокімнатній? Це взагалі неприйнятний варіант
— Ех, краще б твоя сестра тоді з донькою повернулася до мами, ніж зараз і сама, — хитає головою, дивуючись розповіді Світлани, подруга. — І як далі? Заощадження
— А у нас вийшло ось так, сваха живе спокійно, а я не знаю, як усе закінчиться. Старша донька каже, мовляв, гони їх, принаймні невістку. Але де я потім сама опинюся? – засмучена Ніна Тихонівна
— А у нас вийшло ось так, сваха живе спокійно, а я не знаю, як усе закінчиться. Старша донька каже, мовляв, гони їх, принаймні невістку. Але де я
— Дівчинка й хлопчик в одній кімнаті живуть. Це нормально? — обурювалася Віра. — Допомоги від неї ніякої. А витрати додаткові на неї немалі, між іншим. — Які витрати? — обурювався Артем. — Їсть вона мало, пенсію нам віддає. — Ну і що. Пенсія її — кіт наплакав. А їжа нині дорога.
Віра зло глянула на чоловіка. — А чому твоя мама житиме у нас, а не у твого брата? — обуренню жінки не було меж. — Бо у нас
У Павла машина «Нива», і якщо хоч одне колесо його машини заїде на траву біля будинку Клавдії, все – скандалу не уникнути. Павло приїжджаючи на обід залишав машину біля своєї хвіртки, а потім розвертаючись, міг наїхати на траву сусідки
Ганна з Клавдією жили в сусідах усе життя. Обидві залишилися в батьківському домі, обидві вийшли заміж, але особливої дружби між ними не було. У дитинстві дружили, разом гралися,
Увесь тиждень сім’я працювала, а пенсіонери із завидною регулярністю збиралися і виїжджали з дому так рано, що інші домочадці навіть не встигали запитати: «Ви куди?» До вихідних, за заведеним тепер звичаєм, зібравши сумки з їжею, сім’я вирушила на дачу, радісно влившись у потік таких же радісних дачників
Несподівано купилася дача. Ну як купилася? Просто вся родина взяли і склалися фінансами. Молоді додали трохи своїм батькам, і люди похилого віку (які батьки батьків) теж внесли свій
— Ніно Георгіївно, це що таке? — А сама не бачиш, що?! Їжі онукам привезла, щоб не голодували. Чого стоїш, допомагай давай. Аліна так само здивовано витріщалася на свекруху і ніяк не могла зрозуміти, навіщо їм їжа і чому дітлахи голодують. — Ви проходьте, Ніно Георгіївно, я зараз, пироги переверну, а то згорять
От недарма Ніна недолюблювала свою невістку. Немов відчувала, що покаже вона ще своє справжнє обличчя. Чи дарма кажуть, що скільки ти не старайся, скільки масок не приміряй, а
— Поставила курку в духовку вранці, чоловік із кимось листувався телефоном, а потім такий зайшов на кухню й мені: «А довго ще курка готуватися буде?» Спитала, чи не поспішає він кудись, а він мені й каже, мовляв, мама його написала, брат приїде з дружиною, його кличуть. І мені: «Ти теж можеш поїхати, якщо хочеш»
— Ой, та ми лаялися вчора цілісінький день, — ділиться з подругою Тамара. — Якщо чесно, то я вже й не знаю, як на це все реагувати. І

You cannot copy content of this page