Cиджу в соцмережах, щоб нічого робити. Раптом блимають зірочки: повідомлення прийшло. Відкрила, дама незнайома пише: «Я полюбила вашого чоловіка, він такий незвичайний. Ви вже багато років разом, приїлися одне одному. А я кілька років одна, і в селі живу, тут мужик потрібен, а в Олега руки золоті! Ви ж у місті живете, Вам простіше, ніж мені. Я розумію, сам він не піде від Вас, він дуже порядний чоловік. Так Ви проженіть його! А я Вам грошей заплачу»
Зателефонувала мені сестра двоюрідна, і серйозно так запитує: — Як думаєш, скільки мій чоловік коштує? Я питання взагалі не зрозуміла, що таке, з чого? Мужик адекватний завжди був,
Я почала про майбутню сім’ю думати, про те, що я і другу дитину хотіла б від порядного і турботливого чоловіка. Але час минав, а ситуація залишалася все тією самою: з п’ятниці по неділю разом, далі – нарізно. І жодного спільного побуту, жодного натяку на сім’ю
Я не вважаю себе неповноцінною, не думаю, що в моєму житті все, так би мовити, позаду лише на тій підставі, що в мене є дитина від першого шлюбу.
— А що я? – обурено відповів Руслан, – Не одружуватися ж мені на кожній партнерці було. Не повірив, якщо зі мною так легко в неї все сталося, де була гарантія, що я – автор її живота? Потім тест зробили, коли дитина зʼявилася . Ну і що, що я виявився батьком? Аліменти платити? Вона не подавала, сказала, що їй це не треба. Дитину визнавати? Ксюх, ти уяви, якби так усі визнавали своїх дітей, то скільки б було в нас батьків багатодітних
— Донька в мене нареченому відмовила. Зустрічалися 2 роки, хлопець нам подобався. Симпатичний, працьовитий, доглядав за Ксюшею дуже красиво. І ось бачиш, до весілля залишилося 4 тижні, все
— У тебе що, була двійня? – запитала вона, навіть не привітавшись. – І не відпирайся, я фотографію знайшла. Мама мовчала. — Відповідай! — Так, – видихнула мама. – У мене була двійня. І що? Радій, що я тебе до себе взяла, а не ту, тупувату. Вона як Василина твоя була, відстала
Будинок був схожий на хатинку на курячих ніжках із казки, але Аня йому раділа так, немов їй дісталися добротні хороми. Три роки, відколи пішла від другого чоловіка, вона
Ще живучи в селищі, на 2-3 рік наших стосунків, я помітив, що у дружини вельми своєрідний характер і поведінка. Вона весь час дорікає мені по дрібницях, і в останні роки масштаби цього досягли катастрофічних розмірів. То я в магазині не туди повернув, то склянку не туди поставив, то сказав не так, то зробив не так. Я пов’язував це з тим, що вона жила в сім’ї, де стосунки у батьків вкрай напружені
Мені 28, моїй дружині 24. Познайомилися, коли їй було 15, я в неї перший і, ймовірно, єдиний. За кілька років після стосунків з’їхалися, вже років 5 живемо разом,
Забавлятися з чоловіком, якому пере, прасує і готує дружина – це одне. Це ж свято душі й тіла. А от жити з ним, коли він живий, коли він псує повітря, хропе, використовує унітаз за прямим призначенням, упускає на стіл крихти, чухає дзвіночки вранці й залишає в раковині чашку – це інше. Це проза
— Неприємно, але, думаю, що вони зійдуться, – ділиться з подругою своїми міркуваннями Олена Глібівна. – Як спілкуватися з ним, якщо що? Не знаю. Бажання немає спілкуватися ніякого.
— Ірино Михайлівно, ось я в дружини запитував, а чому ви заміж не вийдете? Адже ви така жінка, могли б ощасливити будь-якого чоловіка і самі при цьому були б щасливі. — А я й так щаслива, – відповіла теща, – Знаєш, Денисе, є такий народний гумор: хороші чоловіки на дорозі не валяються, вони валяються на диванах. Тобто, хороші чоловіки мого віку, в сім’ях живуть, а ті, які нікому не потрібні, вони і мені не потрібні
Денис і Оксана були одружені перший рік і жили вони з тещею. Зять вважав, що теща, Ірина Михайлівна, класна тітка і з нею навіть не треба уживатися, настільки
— Усе племінник! – підняв він руки вгору і різко опустив, – Одружуємо тебе! Зісватали твою Ганну. А що ти хотів? Вона в дівках засиділася. Давно за двадцять буде… Батьки її від щастя просто на руках нас до столу понесли. Як пригощали… — Як засиділася? – не зрозумів Матвій, – Їй же сімнадцять… Я боявся, що нас не розпишуть у сільраді… Ганна моя…. А ви кого мені посватали
2005 рік. Село завмерло. Спекотний літній полудень розігнав усіх жителів по домівках. У прохолоді густої крони старої берези стоїть альтанка. На невеликому диванчику сплять трирічні двійнята Миколка та
Я не позбудуся дитини від Ігоря! Я люблю його! І так, я дитину теж уже люблю, розумієш? Вийду заміж, я маю право, дитина зʼявиться вже коли мені виповниться 17 років, а Ігорю взагалі через місяць 17! За довідкою ми розпишемося, дитина буде
— А що чоловік? – втомлено махає рукою Ольга, – Чоловік мовчить, спочатку готовий убити був цього Ігоря, а тепер просто мовчить. Як же, Настя завжди була його
Ваш синочок не тільки мене нахабно й підло зрадив, так ще й інкубатором хоче зробити на халяву? Ні, шукайте іншу дурепу, яка з любові буде бігати по лікарях, потім зробить штучні маніпуляції, можливо, не один раз. Потім порветься до вух. І все це на голому ентузіазмі
— Про гроші, я, зрозуміло, сказала тільки жартома. Ось такий злий жарт вийшов, – розповідає Яна. – Зате тепер моє ім’я колишній і його матуся полощуть на кожному

You cannot copy content of this page