— У будні він працює, й ми з дитиною його не бачимо, — сердиться Поліна. — У вихідні він скаче по озерах і полях, і ми його не бачимо. Я, чесно, вже мало розумію, я заміжня чи ні?
Єдина тема, через яку сваряться зараз Поліна з чоловіком, — це його друзі та його захоплення. Щоправда, тема ця велика, вона розростається й заповнює собою вже майже весь
У свекрухи завжди знайдеться для всіх тепле слово, невістку вона обов’язково за щось похвалить: за нову сукню, яка вигідно підкреслює фігуру, за нове призначення: «А я й не сумнівалася, що ти молодець, хто гідніший за тебе? Нікого немає!» І похвала ця щира, не чергова
На Ганнусю сердиться її ненька. Суть претензій така: у доньки ближчі й довірливіші стосунки зі свекрухою, а не з нею. Прикро. — Не вважаю себе в чомусь винною,
Усіх жінок бабуся ділила на коштовних перлин і безбарвний пісок. Вона садовила онука за стіл, пильно стежачи, щоб жоден пиріжок чи млинець не втік на подвір’я між обідами, наливала йому запашний чай чи парне молоко у велику білу кружку, розцяцьковану червоним горошком, сідала поруч і повчала
Третя наречена за останні півроку зникла з життя Павла, наче ранковий туман. Цього разу її прощальний крик розрізав тишу кафе, змушуючи відвідувачів ще довго обертати голови в бік
— Це добре, що ви такі, – раділа мати Лілі, – чи це не щастя? Будуєте своє гніздо, ось і дитинка скоро буде. А це – величезна радість
Ліля на думку матері засиділася в дівках. Жінка раз у раз спонукала доньку завести кавалера, і бути більш поступливою та м’якою. — Ти зі своїм характером точно одна
Тамара Петрівна спробувала ще раз налагодити контакт: організувала виписку невістки, з кульками, квітами, квартиру прикрасила. Звичайне «Аааа…» невістки списала на погане самопочуття, три дні вдома син був, потім вона прийшла зранку. Зварила обід, приготувала вечерю, переодягла онука, погойдала на руках
Різниця між онуками в Тамари Петрівни — два роки та місяць. Старшому онукові зараз три роки з хвостиком, молодшому — лише рік. Про старшого онука любляча бабуся знає
— Зелений ти ще, щоб мені вказувати, думаєш начальником поставили, то будеш тикати мені й премію урізати… — Рот затули, навчися спочатку розмовляти, – різко відповів Валерій, – неук сільський
“Ех, і покружляти ні з ким”, – зітхнув подумки Валерій, оглядаючи знайомий зал сільського клубу. У серці защеміла приємна туга за чимось рідним, домашнім. Але ж ні, не
— Синочку, твоя наречена — моя ровесниця. Навіщо тобі така стара? Навколо повно дівчат твого віку. Я своєї згоди на цей шлюб не дам. А якщо не послухаєш матір, то знай, відречуся від тебе! Клянуся
— Синочку, твоя наречена — моя ровесниця. Навіщо тобі така стара? Навколо повно дівчат твого віку. Я своєї згоди на цей шлюб не дам. А якщо не послухаєш
Тітка Валя, у старій каракулевій шубі, на якій уже неодноразово перешивали ґудзики, бо з кожним роком їй дедалі важче й важче було влізти в неї. Дядько Борис в пижиковій шапці з радянських часів, місцями яку вже побила міль. Їхня шістнадцятирічна донька Віка в блискучій куртці і в червоних колготах. І восьмирічний Сергійко з водяним пристроєм у руках
Нарешті Мар’яна купила собі квартиру за іпотекою, хоч і не велику, однокімнатну, але тепер у неї були свої квадратні метри. Майже десять років вона прожила в місті й
— Чисто у Вас як, затишно… — А ти думала, що в мене хатинка на курячих ніжках, як у Баби Яги? Та не бійся ти, знімай пальтечко своє, он, уся в снігу. І марш до печі, зігрійся трохи. Піч у мене хоч і величезна, але я молоденьких дівчаток не їм, засовувати тебе туди не буду, – розсміялася господиня
Ніч огорнула село. Клавдія вмостившись в великому кріслі займалася вʼязанням, але тишу розірвав наполегливий стукіт. “Кого це нечистий приніс у таку пізню годину?” – пробурмотіла вона. Тепла хустка
— Вчора суп був, сьогодні знову суп. Ти б мені м’яса посмажила хоч, мати. Мужик я чи як? Мужик, хто ж сперечається? Тільки пенсія в мене не велика. Комуналку заплати, за світло, за те, за інше, поки ліки куплю, ось і скінчилася пенсія
— Ой привіт, Тетянко. А це і є та сама Поліна? А я думаю, що ви тут шумите? Здрастуй, Поліночко, здрастуй, моя хороша. Можна я хоч оком глянути,

You cannot copy content of this page