За місяць Максим робить шпаківню, лагодить зламану табуретку, збирає з дощок ящик для маминих книжок. — Максе, це ти зробив? — дивується мати, побачивши обновки. — Де навчився? — Дядя Коля вчить, — гордо відповідає син. — Який дядя Коля? — Слюсар із нашого будинку. Він мені все показує
— Знову бешкетує! — обурений голос сусідки Антоніни Семенівни розноситься по всьому під’їзду. — Уже втретє за тиждень ліфт зламаний! Слюсар дядя Коля втомлено хитає головою, порався в
— Яка погана мамка в тебе, не дає нам поїсти, — проворкувала бабуся. — Ну, не плач, зараз ми з нею розберемося. Ось ми її насваримо… Ольга застигла біля шафи з пачкою підгузків у руках і стиснула зуби. А потім раптом подумала: а чого це вона мовчить щоразу? Час прикривати цю лавочку
— Яка погана мамка в тебе, не дає нам поїсти, — проворкувала бабуся. — Ну, не плач, зараз ми з нею розберемося. Ось ми її насваримо… Ольга застигла
— А що ж ви, тітко Валю, думаєте, тільки чоловіки на дітей повинні йти, а дівчина, значить, не повинна своє життя пов’язувати з чоловіком — батьком двох дочок? А коли ви залишилися з Петриком на руках, а дядько Микола зі служби прийшов, хіба не мріяли ви за неодруженого хлопця заміж вийти? А якби дядько Микола не захотів тоді чужу дитину ростити, що б ви відчували?
Пральна машинка забурчала, потім загуділа і раптом перестала крутити. Це була не та машинка-автомат, без якої неможливо уявити с учасну господиню. Це була кругла пральна машина з ручним
І головне, посваримося, вона пару днів купує собі їжу, демонстративно не лізе в холодильник і не накладає собі. А внука годує. Ще й мені так знущально: «Сподіваюся, чи не збідніє наша бабуся від тарілки супу?»
— Тепер чудово розумію тих, хто в одній квартирі з родичами холодильники окремі ставить, — ділиться з подругою Раїса Дмитрівна. — Я б теж поставила, якщо чесно. —
— Ну що вдієш, шкода тещу, звичайно. Маму перевеземо мою, щоб квартира не пустувала. Вона давно мріє переїхати поближче, та тут і умови, звичайно, кращі. Женя, розчувши слова чоловіка, аж відсахнулася. Ось це подумав! Теща жива, діагноз, як то кажуть, свіженький, а він уже маму в думках перевіз у тещине помешкання, вона ж давно мріяла?
— От чесно, я з ним жити точно не зможу, — каже Євгенія подрузі. — Бачила б ти його обличчя, пожвавився, мало не сказав «чудово». Зберегти марку зумів,
— «Марина та Олексій запрошують…» — батько повільно розірвав листівку навпіл. — А нам ніякого запрошення не потрібно. І тебе більше знати не хочемо. — Тату, ти що?! — Те! — гаркнув батько. — Раз обрала чужого чоловіка з причепом, живи з ними! Немає в нас такої дочки
— Мамо, ну до чого тут це? — До того! — втрутився батько. — Навіщо тобі чужі проблеми? Він тебе в няньки записав? — Ви його навіть не
— Здрастуйте, Ганно Петрівно. Я Андрій, водій автобуса. Ваш чоловік у мене щодня їздив… до вас. Зараз він у лікарні лежить, але поправляється. Просив передати, що любить вас і скоро прийде сам
— Василю Івановичу, знову проспали! — голос водія автобуса звучить добродушно, але з легким докором. — Уже втретє за тиждень біжите за автобусом як угорілий. Пенсіонер у зім’ятій
— Ось, Маріє, вибирай. Син завалив солодощами. — Не буває у тебе, так задобрює. Це я тебе тоді біля машини з сином бачила? — Так, син із сім’єю приїжджав. Це він онука до кінця літа мені на допомогу привіз. У кіно зараз пішов, уже друзі тут з’явилися. А восени приїде вчитися онучка в інституті, буде зі мною жити, так вирішили. Не хочуть мене залишати одну
— Шкода Насті, ой шкода! Уже місяць так сидить біля віконця, — намагаючись говорити якомога тихіше і трохи нахилившись у бік сусідки, сказала Марія Анатоліївна з третього поверху.
— Навіщо памперс одягли? — дорікала мама чоловіка, коли дитина була зовсім маленькою. — Потім до школи будете його до горщика привчати! І потім, хлопчикам цей «термос» шкідливий. Зніміть негайно і починайте висаджувати дитину на горщик. Швидко звикне до відчуття чистоти й буде сам проситися
— Свекруха якраз аж рветься, буквально руки потирає: нарешті вона добереться до невихованого онука, а я, чесно кажучи, просто в жаху, — каже Оксана подрузі. — А син
«Ох у вас скільки дітей, хіба всіх запам’ятаєш?» Олена списує таку «забудькуватість» на те, що бездітність — глухий біль сестри чоловіка. Живуть і живуть, кожен — як може. Немає душевної близькості — буває
— Свекруха й сама в шоці, не очікувала такого, — каже Олена. — Вона пробувала дочку якось переконати, але та затялася: «Усе має бути за законом». Олені майже

You cannot copy content of this page