— Ну так заспокой його, перший час сама з малюком посидиш, а потім відправиш чоловіка в декрет, нехай дізнається, чи легше вдома сидіти, – радить сестра
— Все мені в провину поставив, і те, що ми іпотеку взяли, і те, що я дитину захотіла, і те, що він змушений тепер працювати на знос, –
— А чоловік де ваш? — Тобі якого, милий? У мене їх три було. — Багато! — Ага! Та тільки я їх усіх пережила
— Чуєш, матір! Чи є хто вдома, га!? — високий чоловік вибрався з-за керма іномарки та, буркнувши собі під ніс щось невдоволено, одразу ж заходився підвертати світлі джинси.
— Твоя мама мені радила місце під сонцем вигризати, – єхидно каже Ганна з чоловіком, – а де ж твої зуби? У тебе, між іншим, дружина, іпотека і двоє дітей. Потрібно думати про те, як повернути хоча б той рівень зарплати, який у тебе був, коли я за тебе заміж виходила
— Ми всі їй твердили: “Зачекай, не рубай з плеча!”, умовляли подумати добре, але куди там! Вперлася, мовляв, за такі копійки хай хтось інший свої нерви псує, —
– Мамі вісімдесят сім, хто з нас молодіє? Це ще мама в мене — боєць, я сама до таких років навряд чи доживу. І зараз тут болить, тут коле. І добре, що не доживу. Хто за мною доглядатиме так? — Так, ти, Аню, просто молодець, — схвально кивають жінки. — Кожен день через пів міста. А про себе дарма ти так, у тебе донька є, кому за тобою ходити
Ганна Леонідівна з величезними торбами, підійшовши до лавочки біля під’їзду, не втрималася, сіла, хоча й знала, що зараз неминуче почнуться розпитування. Але до квартири мами треба було підніматися
— Це вона не їсть? Правильно, вона не їсть, вона жере! Булки, пиріжки, тістечка, ковбасу, все, що криво лежить. І не миється. Боже, мені з нею вже з коляскою вийти соромно. Галина Дмитрівна довго розмірковувала над тим, як делікатніше вказати Лері на проблему і на невдоволення чоловіка. Зрештою, свекруха спочатку м’яко, а потім наполегливо, але погнала Леру на обстеження
«А я їй давно говорила: Лерочко, так не можна, вийти заміж і відразу дитину в сімʼю – це тільки самий початок, не розслабляйся», – каже Галина Дмитрівна. —
Зустрічали їх за багатим, святково накритим столом. Усе було чудово, якби не одна обставина: жодна з поданих страв не годилася для жінки, яка годує дитину. Салати були повні майонезу та грибів, закуски складалися із солінь, огірків та гострих копчених ковбас, а на гаряче була подана смажена з грибами картопля
— Невдячні ж ви! — почула Світлана від своїх батьків і лише знизала плечима. Покидаючи з чоловіком та дитям батьківську хату, вона лише гірко усміхнулася: — Думали, що
Мені доводилося вставати о п’ятій і, періодично обіймаючи унітаз, готувати йому сніданок. Потім летіти на роботу, потім, оббігши магазини, повертатися додому і так само “через унітаз” готувати вечерю, протирати підлогу і меблі, прасувати чоловікові сорочки. Ночами я перевіряла учнівські зошити. Спати хотілося завжди і нестерпно
За вечерею чоловік, не витримавши моїх слізних докорів, емоційно заявив, що його чоловіча роль полягає лише в забезпеченні сім’ї грошима, а все інше його не стосується. Він також
— Ну, й будь ласка! От і поїду! Подивимося, як заспіваєте, коли через місяць життя зі своєю матінкою та братиком-дармоїдом ця квартира перетвориться на сільський хлів! – намагалася уколоти якомога болючіше дружина, закушуючи свою губу в пориві злості
— Гаразд би твоя мама приїхала сама! Вона ще й брата-дармоїда за собою притягне! — не вгамовувалася цілу годину дружина, лаючись на несподіваний приїзд своєї свекрухи. Причина невдоволення
— Так більше тривати не може. Леро, ти абсолютно нічого не робиш. Ні працюєш, ні готуєш, ні прибираєш. Нічого. І не треба говорити про дитину, вона зараз цілий день у дитячому садку проводить. Лера надулася. Як завжди, хотіла прикинутися скривдженою. — Я йду. Удавана образа тут же зникла. — У сенсі? – запитала вона. — У прямому. Я подаю на розлучення
Повертаючись додому після роботи, Микита вже подумки смакував просту вечерю. Він зовсім не прагнув вишуканих страв, а був би цілком задоволений звичайною смаженою картоплею з куркою або тарілкою
Кожен поворот, кожну ділянку цієї дороги знала Олена, як свої п’ять пальців. Та що там казати, навіть кожну ямку знала Олена, й заздалегідь пригальмовувала. Скільки разів їздила вона цією дорогою, й не згадати. І машиною, й автобусом. У дитинстві була вона просто пасажиркою, а потім, коли отримала права, батько подарував їй свою стару дев’ятку
Ніколи Олена так не раділа поїздці до батьків, як цього разу. Все складалося якнайкраще. Вона взяла собі 4 відгули на роботі, і попереду її чекали 5 теплих травневих

You cannot copy content of this page