— Ви тільки починаєте жити, – сказала Лідія Матвіївна, – тільки інститут закінчили і роботу знайшли, живіть зі мною, місця вистачить. Ми й стали жити з мамою чоловіка. Ми чудово ладнали, трикімнатна квартира дісталася Лідії Матвіївні у спадок від одного з чоловіків, який встиг віддати душу Богу, поки вони були в шлюбі. Свою однокімнатну свекруха здавала, як вона казала – це її подушка безпеки, поки не знайдеться новий чоловік, на шию якого вона сяде
Старший брат мого чоловіка поїхав із дому, щойно йому виповнилося 17 років. Вступив до інституту і більше ніколи не жив зі своєю мамою. Знімав квартиру, як би важко
— Куди мікрохвильовку подів? — У Таньки згоріла, тато сказав віддати їй нашу, – безтурботно пояснив чоловік. — Навіщо?! – тільки й змогла запитати Іра. — Нова коштує дорого, у Таньки грошей не вистачило. Собі потім іншу купимо. Ір, ну не злись, знаєш же, що Таньці в декреті важко, а так хоч їжу зможе розігрівати без проблем. Іра вискочила з кімнати, від душі грюкнувши дверима. Втрата старої мікрохвильовки її чомусь зачепила так само сильно, як втрата грошей
Ірина відкрила застосунок банку на телефоні і не повірила очам: рахунок її майбутньої дитини спорожнів. — Дмитре, наші гроші зникли! Чоловік спокійно відповів: — Я віддав їх батькові,
— Так, Євгеніє Семенівно, саме так! Ця дача належить мені! Ділянку ми з Олексієм купували на свої гроші, будинок теж будували за свої тяжко зароблені та накопичені кошти. Ви взагалі тут яким боком? Коли ми днювали й ночували в селі, ви жодного разу не приїхали й допомогу свою не запропонували. А тепер захотіли щоліта в нас безоплатно відпочивати
Я звичайно підозрював, що рідня у мене нахабна, але не до такої ж міри. — Олексію! Ключі від нашої з тобою дачі є абсолютно у всіх родичів із
На роботі теж було несолодко. Гроші платили й непогані на ті часи, але вимагали, немов ми мільйони отримуємо. Начальник був самодуром тим ще. Так і ловили момент, коли в нього настрій гарний. То ти в нього Людочка, Лідочка, Марійка, а то: — Людмило Іванівно, я дивлюся, у Вас із мізками зовсім погано, Ви у нас працювати не хочете? Вижену, з вовчим квитком
— Ми, купимо вам квартиру, – сказала нам із нареченим перед весіллям свекруха, – трикімнатну, у гарному районі. Але тільки з умовою, що у вас буде контракт. Сама
— Ти ж знаєш, що гроші з оренди я відкладаю дітям на навчання? – вона задала питання, я кивнула, сестра продовжила: – Мама наполягла, щоб я не сміла ломити для вас ринкову вартість, витребувала знижку. Мої діти втрачають гроші. Мені це не подобається. Я не знала про те, що низька вартість оренди є чиєюсь домовленістю. Мені Аліна вартість назвала, я думала, що це її ініціатива
Як каже мама, моя старша сестра вдало побувала заміжньою: коли Аліна залишилася вдовою, то в неї з’явилося дві квартири. Одну, трикімнатну, вони купили в шлюбі з прицілом на
— Ой, а що це штор немає зовсім? Якось незатишно, голо, зовсім не схоже на родинне гніздечко, – висловилася Наталя Юріївна під час першого ж візиту до моєї однокімнатної квартири за тиждень до реєстрації нашого шлюбу, – отже так, карниз я виберу сама, штори замовлю сама. Не сперечайся, я краще знаю, я життя прожила, я Вадика виростила. — Мої жалюзі, – кажу, – мене влаштовують, ніяких карнизів, ніяких штор я вішати не буду
Я стільки сил у нього вклала, виходжувала, виховувала, стала йому справжньою матір’ю, – гордо сказала мені під час першого ж знайомства Наталя Юріївна, мати мого майбутнього чоловіка, –
— Та перестань ти, бабусю! – розсердилася Юля і не помітила, як випадково відірвала зі смородини одне із суцвіть. Прикро кинула його в траву і притопнула ногою. – Чому ти не хочеш жити для себе? Все тягнеш і тягнеш нас! Ти вже давно нічого нікому не винна! — Ось станеш ти бабусею… — Стану! І нікому не дозволю на собі кататися! Я дітей по-іншому виховуватиму, не залюблюватиму їх, а в строгості
— Бабусю, коли я виросту, то зроблю на твоїй дачі ремонт, щоб ти могла тут жити завжди-завжди, як мрієш. Внучка Юля проводила долонею по китицях непоказних квітів смородини:
— Мама твоя, мої батьки, Рома з Настею, – перерахувала я, – більше нікого кликати не будемо. З подругами я дівич-вечір відгуляла. Не хочу, символічно посидимо з найближчими. Так і вирішили. Ми з Глібом купили продукти, напої, свекруха наполягла на тому, що вона готуватиме м’ясо. Деякі салати взяла на себе моя мама. — Ба! – вигукнула Тетяна Дмитрівна, – Ікра! Чорна! З глузду з’їхати! І риба дорога! Ну навіщо ви так витрачалися
Дружина молодшого брата мого чоловіка – одна з близнюків. Створили сім’ї ми рік тому, майже одночасно. Прийшли з Глібом знайомитися зі свекрухою, а вона запитує: — Глібе, а
— Не твоя квартирка, а братика мого, не вказуй, де хочу, там і кидаю речі! — Посуд мити я за всіма не наймалася. Ах це моя чашка? Нічого, вимиєш, не розвалишся, за старим, мабуть, мити не гидувала, знала, що квартирку заробляєш. При Дімі вона поводилася слухняно, і, коли я розповіла чоловікові про її витівки, він мені не повірив: — Та ну, та не може бути, ти перебільшуєш
В Києві я закінчувала інститут, в Києві ж вирішила залишитися і шукати роботу. Вдома мене ніхто особливо не чекав, мама жила з вітчимом і в мене був зведений
— Подавай на аліменти, розлучайся, – радить мама. — А як на аліменти подати? Офіційно в нього 25 тисяч, із них і платитиме. А неофіційно ще 50, він у шоколаді, а ми з дітьми де? Розлучатися? Сенс? Квартиру ділити, частку йому виплачувати, залишаючись із половиною кредитів, половиною іпотеки і боргами за комуналку? І знову ж таки, з офіційними аліментами
— Та останнім часом усе якось не ладиться, – скаржиться на своє сімейне життя Ірина, – спочатку страждали через негаразди з роботою, кредити нічим було платити, тепер у

You cannot copy content of this page