Selena
Іван із Тетяною спокійно собі обідали, аж тут двері відчиняються, і до хати заходить якась неохайна жінка. Кинула недбало свій старий рюкзак у куток і каже: — Ну,
— Та хто ти така, щоб мені вказувати! — Зоя Петрівна жбурнула ганчірку просто в обличчя невістці. — У моєму домі живеш, мої харчі їси! Тамара витерла обличчя,
— Павле, це ж ефірна олія! Лавандова олія! Вона поклала її на мою тумбочку! У нашій спальні! Світлана стояла посеред кімнати з пляшечкою в руці. Обличчя червоне, очі
— Маріє Сергіївно, та у вас тут справжня тиша та спокій! Хоч би онук приїхав, пошумів! Сусідка Валентина стояла на сходовому майданчику з відром для сміття. Знову скаржилася
— Наталко, він знову не заплатив за себе? Оленка стояла біля каси, похитуючи головою. У руках у Наталки був чек на три тисячі гривень. Продукти на тиждень. Для
Тетяна Андріївна аж світилася від щастя: нарешті здійснилася її давня-предавня мрія! Купила хату в селі, тільки-но на пенсію вийшла. Ох і готувалася ж вона до цього діла ґрунтовно,
— Бісять мене мої свекри! Не розумію, як можна такими бути?! — кипить Еля. — Елю, заспокойся… — намагається вгамувати подругу Аня. — Не заспокоюсь! Мої батьки допомогти
— Місяці зо два залишилось, принаймні, нам так обіцяють, — каже Ліда подрузі, втомлено зітхаючи. — Біда в тому, що ці два місяці чи трохи більше якось треба
— Синку, вставай, вже шоста година! — Мамо, дай поспати хоч у вихідний, ну що ти знову за своє?! — Синочку, я ж вікна замовила, сьогодні привезуть. На
«Тепер вона в мене шукає підтримки, вчора з онучкою приїхала, напросилася на чай, доки сина вдома не було. Я так зрозуміла, що хотіла поговорити», — розповідає Любов Семенівна