Того самого разу, коли вона знову до нас у гості завітала і почала канючити про те, щоб зять купив її гараж, стали розмовляти, обмовилися про те, скільки вона за гараж просить. Зять сказав, що дійсно недорого. — Ну от, – вхопилася сваха, – я вам про те скільки вже тлумачу, беріть, не пошкодуєте. Тільки з умовою: мої запаси, мої речі, мої банки будуть там стояти, як і стояли. Ну і ключ повинен у мене бути
Ми зі свахою посварилися через гараж. Через той гараж, якого в мене ніколи не було. Точніше, сварка сталася саме через те, що гараж свахи так і не став
Виявилося, що одразу ж після скорочення свекруха знайшла місце кухаря в будинку-інтернаті для людей похилого віку, що в їхньому містечку. Ще й молодшому синові похвалилася: — Це ж золоте дно, будемо жити як люди. Гроші можна буде відкладати, там же і продукти, і побутова хімія. Звісно, багато не понесеш, але все ж таки не голе місце і не так, як у мене в кафе було, адже під камерами весь день, нічого в сумку не сунеш
З моїм чоловіком Олегом, ми одружилися 2 роки тому. Ще в роки навчання ми влаштувалися в обидва в столиці, почали зустрічатися тут же, вирішили не повертатися на свої
Чоловік Юлії остаточно посварився з матір’ю після перших іменин їхнього сина. Свекруха тоді прийшла, з подарунком. Були в гостях і батьки самої Юлі, її сестра з чоловіком. І за столом мама чоловіка сказала таке, що син не витримав, узяв матір за комірець і до порога провів. — Сказала, що весь рік вона шукала в хлопчика риси їхньої рідні й не знайшла, – усміхається молода мама, – а тому, син її – скоріше за все носить роги та ще й “підкаблучник”. І даремно вона йому на весілля квартиру дарувала
Ну чоловік і не витримав, заявив своїй мамі, що доти, доки вона не вибачиться за свою поведінку, він із нею спілкуватися не має наміру, – розповідає подрузі Юлія,
Брату моєму 19 років, – усміхається Віра, – але навіть не це найголовніше. Найболючішим для мене виявилося те, що мама всі ці роки прекрасно знала про його існування. Знала про зраду батька, знала про синочка на стороні, знала про те, що татусь батьківство встановив. І мовчала
Квартира, в якій ми жили з батьками, повністю належала батькові, – розповідає Віра, – його спадок, від батьків залишилася. А тепер, коли його не стало, таке розкрилося… Вірі
Усе б нічого, але за час шлюбу сина Ніна Тихонівна ґрунтовно зіпсувала стосунки з невісткою. У неї багато претензій: ледача, господиня ніяка, сварлива. В іпотечній квартирі весь час стояв нестерпний безлад. Навіть сміття, як згадує свекруха, виносилося, коли починало смердіти вже на всю квартиру
А у нас вийшло ось так, сваха живе спокійно, а я не знаю, як усе закінчиться. Старша донька каже, мовляв, гони їх, принаймні невістку. Але де я потім
Ви не маєте права! – донісся крик із туалету. – Це приватна власність! — За гратами будеш пояснювати про приватну власність! Ти двісті сімдесят тисяч вкрав, це я не рахую дрібʼязку! А за це й на 10 років сісти можна! – блиснув ерудицією Михайло. – А за особливий цинізм тобі ще й там накинуть, бо у своїх родичів красти – це гріх! У речах знайшли ще пʼятдесят тисяч, але це все що було
— Надійко, – крик чоловіка змусив здригнутися. – Ну в тебе совість взагалі є? — А я дивлюся, що ти свою втратив? – запитала вона. – У мене
Що ти робиш, дівко?! – заорав він. Аліна спокійно дивилася на нього. — Роблю те, що мала зробити ваша дружина двадцять пʼять років тому, – сказала вона холодно. – У вас амбіції дворянина, але ось біда: за все життя ви не заробили ні на палац, ні на прислугу. Усе, що ви змогли, це морально придушити дружину і зробити з неї домогосподарку
— А ти чого підтакуєш, страх втратила? – голос Антона Павловича гримів, немов грім. Він ходив взад-вперед по вітальні, міряючи кроками невеликий килим. Валерія Львівна сиділа в кріслі
А навіщо ж тобі наймати? – не витримала Анна Аркадіївна. – Ти вдома сидиш, сама чи що сина не приведеш зі школи? Ти на роботу зібралася? Ні? Ну правильно, твоя основна робота всі ці роки – сидіти на шиї чоловіка і рахувати, скільки він ним же зароблених грошей мамі дасть. Ах, ти дружина, ти маєш право? А я – мати. Син запропонував допомогу, я не відмовилася. Тож краще ти, Ліє, припини свої підколи, просто вгамуйся
У Анни Аркадіївни, пані, яка щойно сіла на пенсію, є дорослий син, невістка й онук, якому 6 років. Наполіг на тому, щоб мама, нарешті, звільнилася саме син. —
Тату, на ручки! – захлипнула втомлена дитина. — Максиме, чому він тебе татом називає? – здивувалася Олена. — Та маленький він ще, ось усіх чоловіків татами і кличе. Вони ще довго гуляли квітучою Одесою. Олена із задоволенням вдихала дурманний запах магнолій, що витав у повітрі, але ще більше затьмарювало розум від присутності коханого
Минуло вже понад тридцять років від того дня, коли доля розлучила їх, але незабутні волошкові очі все ще розбурхують душу, змушуючи сильніше битися серце. Про своє перше кохання
Мені вже за 40, – кажу, – я за дипломом – “оперна співачка”, але хапаюся за все не для того, щоб у сорок три іти й жити зі свекрухою. Поки чоловік сидить дупою на своєму дипломі, я кручуся. Шию на замовлення. А він їсть, не дай боже ж схудне! Він же стільки грошей уже в свою фігуру вбухав, не можна ж, щоб пропали! Чоловік образився, речі зібрав і до мами з’їхав. Ось уже рік живемо із сином удвох
— А він сидить і не знає, що робити, – кажу з роздратуванням мамі, – спершу їм зарплату урізали, потім він трясся, що скоротять, але тим не менш

You cannot copy content of this page