На роботі теж було несолодко. Гроші платили й непогані на ті часи, але вимагали, немов ми мільйони отримуємо. Начальник був самодуром тим ще. Так і ловили момент, коли в нього настрій гарний. То ти в нього Людочка, Лідочка, Марійка, а то: — Людмило Іванівно, я дивлюся, у Вас із мізками зовсім погано, Ви у нас працювати не хочете? Вижену, з вовчим квитком
— Ми, купимо вам квартиру, – сказала нам із нареченим перед весіллям свекруха, – трикімнатну, у гарному районі. Але тільки з умовою, що у вас буде контракт. Сама
— Ти ж знаєш, що гроші з оренди я відкладаю дітям на навчання? – вона задала питання, я кивнула, сестра продовжила: – Мама наполягла, щоб я не сміла ломити для вас ринкову вартість, витребувала знижку. Мої діти втрачають гроші. Мені це не подобається. Я не знала про те, що низька вартість оренди є чиєюсь домовленістю. Мені Аліна вартість назвала, я думала, що це її ініціатива
Як каже мама, моя старша сестра вдало побувала заміжньою: коли Аліна залишилася вдовою, то в неї з’явилося дві квартири. Одну, трикімнатну, вони купили в шлюбі з прицілом на
— Ой, а що це штор немає зовсім? Якось незатишно, голо, зовсім не схоже на родинне гніздечко, – висловилася Наталя Юріївна під час першого ж візиту до моєї однокімнатної квартири за тиждень до реєстрації нашого шлюбу, – отже так, карниз я виберу сама, штори замовлю сама. Не сперечайся, я краще знаю, я життя прожила, я Вадика виростила. — Мої жалюзі, – кажу, – мене влаштовують, ніяких карнизів, ніяких штор я вішати не буду
Я стільки сил у нього вклала, виходжувала, виховувала, стала йому справжньою матір’ю, – гордо сказала мені під час першого ж знайомства Наталя Юріївна, мати мого майбутнього чоловіка, –
— Та перестань ти, бабусю! – розсердилася Юля і не помітила, як випадково відірвала зі смородини одне із суцвіть. Прикро кинула його в траву і притопнула ногою. – Чому ти не хочеш жити для себе? Все тягнеш і тягнеш нас! Ти вже давно нічого нікому не винна! — Ось станеш ти бабусею… — Стану! І нікому не дозволю на собі кататися! Я дітей по-іншому виховуватиму, не залюблюватиму їх, а в строгості
— Бабусю, коли я виросту, то зроблю на твоїй дачі ремонт, щоб ти могла тут жити завжди-завжди, як мрієш. Внучка Юля проводила долонею по китицях непоказних квітів смородини:
— Мама твоя, мої батьки, Рома з Настею, – перерахувала я, – більше нікого кликати не будемо. З подругами я дівич-вечір відгуляла. Не хочу, символічно посидимо з найближчими. Так і вирішили. Ми з Глібом купили продукти, напої, свекруха наполягла на тому, що вона готуватиме м’ясо. Деякі салати взяла на себе моя мама. — Ба! – вигукнула Тетяна Дмитрівна, – Ікра! Чорна! З глузду з’їхати! І риба дорога! Ну навіщо ви так витрачалися
Дружина молодшого брата мого чоловіка – одна з близнюків. Створили сім’ї ми рік тому, майже одночасно. Прийшли з Глібом знайомитися зі свекрухою, а вона запитує: — Глібе, а
— Не твоя квартирка, а братика мого, не вказуй, де хочу, там і кидаю речі! — Посуд мити я за всіма не наймалася. Ах це моя чашка? Нічого, вимиєш, не розвалишся, за старим, мабуть, мити не гидувала, знала, що квартирку заробляєш. При Дімі вона поводилася слухняно, і, коли я розповіла чоловікові про її витівки, він мені не повірив: — Та ну, та не може бути, ти перебільшуєш
В Києві я закінчувала інститут, в Києві ж вирішила залишитися і шукати роботу. Вдома мене ніхто особливо не чекав, мама жила з вітчимом і в мене був зведений
— Подавай на аліменти, розлучайся, – радить мама. — А як на аліменти подати? Офіційно в нього 25 тисяч, із них і платитиме. А неофіційно ще 50, він у шоколаді, а ми з дітьми де? Розлучатися? Сенс? Квартиру ділити, частку йому виплачувати, залишаючись із половиною кредитів, половиною іпотеки і боргами за комуналку? І знову ж таки, з офіційними аліментами
— Та останнім часом усе якось не ладиться, – скаржиться на своє сімейне життя Ірина, – спочатку страждали через негаразди з роботою, кредити нічим було платити, тепер у
— Егоїст, я вважаю. Тільки про себе й думає завжди, – каже Ірина. – Мати хворіла, у нас машини немає, у Левка є, але як не подзвонить йому свекруха кудись доїхати – сто відмазок і відмовок. У результаті ми брали таксі і везли маму чоловіка. До того ж, він явно жадібний. Про таких кажуть, що взимку снігу не випросиш. На прощальну церемонію у свекрухи гроші лежали, але ми однаково витрачалися то там, то тут, а Левко потім сказав, що це зайві витрати були, тож він братові нічого повертати не повинен
— Золота була жінка, жодного разу в мене з нею не те що сварки, непорозуміння не було, за всі 3 роки, що я її знала, – згадує Ірина.
— Гей, красуне, чого розляглася, не нас випадково чекаєш? Двоє дорослих чоловіків, які неабияк прийняли дозу на груди, з’явилися з темряви, втішені зустріччю з красивою дівчиною та її сором’язливим кавалером. Такі хлопці зазвичай швидко тікають, залишивши подругу на поталу, і не мучаться муками совісті. — Якщо нас, то ми готові, – один плюхнувся поруч із дівчиною на лавку й опустив спітнілу долоню на коліно Соні
— Артеме Володимировичу, можете мене не проводжати, я й одна дійду до дому. — Що ви, що ви, Сонечко, хіба можна молодій дівчині ввечері самій ходити містом. Вас
— Ти чого це розкомандувався? Діана побіліла, як крейда, і сховалася за бабусею, одним оком визираючи з-за її плеча. — Розповідай! І не намагайся викручуватися, зараза малолітня! — Олексію, ти чого це? — Нічого, мамо, ти краще сідай і слухай! Діана схлипувала і розтирала сльози і соплі по обличчю, поки насилу видавила із себе правдиву розповідь. Любов Андріївна хмурилася і мовчала, постукуючи стиснутим кістлявим кулачком по коліну, а потім піднялася і пішла у свою кімнату
— А ось і ваш автобус, давайте прощатися! Олексій обійняв брата Сашу, потім його дружину, а потім племінників Павла і Петю. Великий автобус під’їхав до зупинки погойдуючись і

You cannot copy content of this page