— Ой, та ми лаялися вчора цілісінький день, — ділиться з подругою Тамара. — Якщо чесно, то я вже й не знаю, як на це все реагувати. І перед батьками ну дуже незручно.
— А він що, зібрався й поїхав просто?
— Ні, не просто. Він мені запропонував поїхати з ним: «Якщо хочеш, звісно». От ти б після цих слів поїхала?
Ні, свекруха мені нічого поганого не зробила, але, знаєш, і добра особливого від неї я не бачила.
А головне, прикро, що він мені наплів сім мішків гречаної вовни, щоб не їхати до моїх родичів. Хоча й вони, якраз, нам дуже багато допомагали й допомагають.
І Вірочка зараз у них. Але ні, втомився, тут болить, там коле. Зате до своєї матусі зібрався за п’ять хвилин. І не хочеться, а думки про розлучення в мене вже є.
Тамара заміжня 5 років. Живуть молоді у квартирі, наданій тестем і тещею. Житло двокімнатне.
Самі батьки Тамари живуть за містом, у будинку батька, успадкованому ним від бабусі.
У Тамари з чоловіком є донька, їй три з половиною роки, дівчинка нещодавно перехворіла, до садка її поки не водять, тож бабуся з дідусем забрали малечу до себе, щоб набралася сил, тим паче, що попереду канікули й на вулиці зараз тепло.
Це вже не вперше.
Пів року тому Тамара вийшла з декрету, з донькою на лікарняні ходить приблизно раз на півтора місяці, але всього на три дні.
Потім дівчинка їде до бабусі — мама Тамари вже на пенсії.
Батько працює, їздить до міста, у нього машина й досить пристойний заробіток, з якого молодим теж іде допомога: кухонний гарнітур нещодавно поміняли, на відпочинок біля моря також вже відклали гроші для доньки з зятем, готові й онучку на цей період взяти на себе.
Власне, й сама машина, на якій зараз їздить чоловік, теж належить тестю, батько собі купив новішу, зятеві віддав стару. Хоча ця «стара» ще в дуже пристойному стані, їй всього 13 років.
— Куди не глянь — одне добро від моїх батьків, — вважає Тамара.
– А чоловік все одно до них ставиться з явною прохолодою. Користується всім, але подяки не висловлює й не відчуває навіть, як мені здається.
Напевно, думає, що це само собою, що я маю бути мамі з татом сама вдячна, а він так, користується, заодно вже.
Чоловік, наприклад, навіть коли тесть віддав йому автомобіль, на дачу до батьків дружини їде неохоче.
Іноді Тамара просить батька привезти онучку, якщо вона в них. Їй теж це не приносить приємних емоцій: доводиться щось вигадувати, чому не їде зять.
Або, як зараз, відмовлятися від запрошення приїхати до батьків на вихідні й посмажити шашлики.
Останнє запрошення, через яке подружжя посварилося, надійшло тиждень тому. Приурочене воно було до Великодня.
Мама зателефонувала в суботу, сказала, що замаринують шашлики, батько купив новий мангал. Та й донька рада буде приїзду батьків, відеозв’язок і дзвінки — це одне, але малеча сумує.
— Побачимо, — буркнув чоловік. — До наступної неділі ще дожити треба.
— А що тут дивитися, — обурюється Тамара. — Прямо заступник міністра, який не знає, чи зможе він знайти час у своєму щільному графіку.
Цілий тиждень чоловік маринував дружину цим «побачимо», а в суботу вранці сказав, що він гарував увесь тиждень, що він втомився, що найкраще свято для нього — просто провести весь день, лежачи на дивані, хоче подивитися серіал, начхати він хотів на шашлики, йому нікуди не хочеться виходити з дому.
— Донька, а що донька?
Адже ми не за нею їдемо, вона ще у твоїх залишається.
Ну хочеш, поїдь електричкою (машину Тамара не водить), а я нікуди не маю наміру з дому навіть носа висовувати.
Посварилися ще тоді, в суботу.
Тамара зателефонувала батькам, сказала, що чоловік погано почувається, напевно, застудився. На це, до речі, чоловік теж послався.
Жінка приготувала їсти на неділю — свято ж, якщо на шашлики не потрапляють, хоча б удома курку треба замаринувати й запекти.
— Поставила курку в духовку вранці, чоловік із кимось листувався телефоном, а потім такий зайшов на кухню й мені: «А довго ще курка готуватися буде?»
Спитала, чи не поспішає він кудись, а він мені й каже, мовляв, мама його написала, брат приїде з дружиною, його кличуть. І мені: «Ти теж можеш поїхати, якщо хочеш».
Це нормально?
До моїх їхати, він втомився, знемагає й хоче лежати на дивані, а до свекрухи готовий зірватися тут же. І що означає «якщо хочеш»? Ми сім’я чи як? — засмучена Тамара.
Жінка, звісно, не втрималася, чоловікові висловила все, що (розповідь спеціально для сайту Рідне слово) накипіло, і про його зневагу до запрошень її батьків, а там, між іншим, його донька зараз, і про його нездужання, і про втому, яка якась дуже вибіркова.
— До речі, квартиру, в якій ти зараз живеш, і машину, на якій ти зараз до мами їхати зібрався, тобі теж тесть із тещею віддали.
Твою дитину вони доглядають щоразу, коли донька хворіє. І дитина скучила, але ні, для поїздки до моїх — ти хворий, а тут зібрався — тільки в путь!
— Квартира, де я живу, мені не належить. Машина — теж. Якщо хочеш — сідай за кермо й їдь до своїх тата з мамою, ні? Не водиш? Шкода.
А донькою не треба мені тикати, улюблений номер у вас, жінок, маніпулювати дітьми.
Так, я нікуди не збирався, думав, що не відпочину або розхворіюся, але якщо я почуваюся нормально, то чому б мені не поїхати до матері?
Ось ти, ти своїх батьків любиш?
І я свою матір люблю, а з братом ми взагалі рідко бачимося. Твої ж усе одно шашлики скасували, тож про що розмова? То ти поїдеш? Ні? Ну, як хочеш.
Чоловік швидко зібрався, взяв ключі від машини й був такий.
Тамара поплакала, до батьків не поїхала: це ж почнуться зараз розпитування, співчутливі зітхання, батько буде невдоволений поведінкою зятя, донька засмутиться, що мама приїхала, а тата немає.
Чоловік з’явився ввечері, Тамара з ним не розмовляє, спати лягла в кімнаті доньки.
І розмірковує: а чи потрібне їй таке?
Що це за чоловік, що це за сім’я?
Якщо вона одна, якщо чоловік між донькою та мамою з братом вибирає останніх?
