Головна

Selena

Старші онуки підтягли до їхньої машини дві важкі сумки з сільськими гостинцями, там було багато банок з смаколиками. І Валентині навіть соромно стало, що вона себе вищою вважала і погано думала про рідню Володі. Коли вони їхали назад, на душі у Валі було так світло, що вона навіть стала наспівувати пісню, яку дядько Іван так душевно співав. Володя подивився на дружину, — Валю, яка ж ти в мене… Найкраща на світі! От не особливо хотілося їхати, а поїхали і вийшло так чудово, аж на серці легко. А подарунки яка різниця купили, чи не купили, головне подарували те, що самим подобається. Не це головне, головне, що рідню не можна забувати і зраджувати своє минуле
Життєві історії 0
— Вони вважають нас багатими і напевно чекатимуть від нас дорогих подарунків. Пам’ятаєш, як твоя тітка Наталя нашим будинком захоплювалася? Ну, звісно, наш дім трохи кращий за їхню
Максим вийшов на вулицю, втягнувши морозне повітря і, схопивши з землі жменьку снігу, довго натирав ним обличчя, борючись із найстрашнішими думками. Як таке може бути? Світлану він упізнав би серед тисячі таких портретів, і ім’я сходиться. Але чому Юрій сказав, що її немає в живих? Питань було багато, а відповідей на них не було. Недовго думаючи, Максим Петрович зателефонував начальнику свого відділу безпеки і попросив негайно знайти всю інформацію про Юру і Світлану. Усе, до дрібниць
Життєві історії 0
Максим Покотило був одним із найуспішніших людей свого краю. Щоправда, не завжди. Багато в житті пережити довелося, перш ніж знайшов Максим Петрович справу всього свого життя, і поступово
— Мати, зустрічай дітей, – крикнув майбутній свекор. Із простору будинку випливла повненька жінка у фартусі поверх ошатної кофти. Вона посміхалася, і теж підійшла та міцно обійняла Аліну: — Ну, здрастуй, донечко. Здрастуй, Алінко! Заходьте, що стояти? Стіл уже накрито. Мабуть, традиція в них така – усі обіймаються. Але обійматися зі слабо знайомими людьми не хотілося. Ну, та гаразд. Стіл, що чекав на них, одразу допоміг забути всі невдоволення. Але затиск залишився
Життєві історії 0
Вони сиділи, закутавшись у ковдру з ногами на старенькому диванчику, і пили чай із печивом. У квартирі було прохолодно і на плечах обох накинуті светри. Сьогодні був вихідний.
— Ольго, ти дівчина цілком справна, з приданим, і характер у тебе золотий, а що одна, пора вже й нареченого завести? Ольга трохи зніяковіла: — Та ще встигну! Які мої роки! Та й де взяти женихів цих? На фабриці одні жінки. На роботу, та з роботи, нікого й не бачу… — Доведеться тобі підсобити. А що: я пенсіонерка, часу – вагон. Продавчинь на базарі розпитаю, може, у когось і знайдеться на прикметі добрий молодець
Життєві історії 0
Ольга була родом з маленького села, там і школу закінчила. Після трагічної втрати батьків, дівчина перебралася до райцентру і стала працювати на місцевій текстильній фабриці. Отримала місце в
Половину свого цікавого стану Іринка просто літала, та й уся родина, абсолютно очманіла від очікування і радості, почала скуповувати дитяче придане. Літні бабусі потайки від молодих, які категорично заборонили їм «заготівлі», однаково дзвонили одна одній і раз у раз влаштовували спільні походи в «Дитячий світ». У надрах їхніх шаф осідало прикуплене барахло, і тому їм було радісно, через що вони багатозначно перезиралися, буваючи в гостях одна в одної
Життєві історії 0
Іринка літала як на крилах, вона й раніше літала, але нині особливо натхненно. На вчорашньому УЗД лікар розгледів дівчинку. У них у містечку, у стародавній лікарні, давно нічого
— Коли я жила там… – очі дівчинки раптом стали сумними, – у нашого сторожа був песик – Фантик. І я завжди пригощала його шматочками котлети, які ховала в кишені під час обіду. Я так мріяла, що в мене колись теж буде такий Фантик, коли я буду велика… — Ну, що ж, іде! – сказав Ігор, – ось ти вже й велика. Тобі шість, як ніяк. А це вже – ого-го як немало! Вони переглянулися з Наталею і посміхнулися. Рита повеселішала. — А давайте, ми собаку таку невеличку тобі з притулку візьмемо, – запропонувала Наталя
Життєві історії 0
Ігор і Наталя познайомилися, коли їм було вже по тридцять. За плечима Ігоря був короткий невдалий шлюб, не зійшлися з дружиною характерами, як кажуть. Але Ігорю здавалося, що
— Оце так канікули! – розсміялася вона, – схоже, ти вирішила валятися в ліжку сьогодні до обіду. А в мене сніданок уже охолов. Ходімо. Твоя улюблена рисова каша, є і омлет, і какао… Таня кисло посміхнулася і кивнула. Вона не хотіла, щоб мама помітила її поганий настрій. Дівчинка встала і почала одягатися. Але маму нелегко було провести
Життєві історії 0
Микита взяв шефство над Танею майже одразу ж, як вона переїхала в його двір. Будинки їхні стояли поруч. На майданчику для дітей, де були гойдалки, каруселі та альтанка
— Що мила, зовсім тяжко? — Тяжко, – просопіла носом Олена. — А що так? — Діток хочу, а Бог не дає. — Погано, – зітхнула старенька. – А просила? — Мільйони разів! — Добрих справ Бог від тебе, значить, чекає. Ось, як дочекається, так і дасть. Не горюй. Бог знає, що робить. І своєю тремтячою рукою старенька перехрестила Олену
Життєві історії 0
Олена знала, що на батьківщині чоловіка її не люблять, і їхала туди з важким серцем. А як би ставилася вона до такої невістки на їхньому місці? «Ну, точно
Так от, Ванько, з того світу веліли передати, що твоя матінка проти. — Чого це – проти? – сторопів Іван. — Проти того, щоб із тобою на небесах зустрічатися. — Чому це? — Не знаю. Мені тільки веліли передати її слова. Кажуть, матінка тобою незадоволена. Сказала, поки ти останню справу не доробив, до неї – навіть не мрій. — Яка ще остання справа?! — Ти сам маєш знати
Життєві історії 0
Іван уже другий день почувався недобре. При цьому він особливо не засмучувався, а навпаки, лежав у ліжку й бурмотів: — Нічого, Маріє, нічого… Скоро моє бажання збудеться. Уже
— Ти що тут робиш? – запитала я без особливої дружелюбності. — Як що, – здивувалася Тоня. – У гості приїхала. Ти хіба не рада? — Та не дуже, – чесно зізналася я. — Ти ж вічно кажеш мамі, що я даремно тебе за купівлю будинку лаю. – Мої слова Тоня пропустила повз вуха. – Так ось ми і приїхали до тебе відпочити на природі. Може, я не права, і купівля будинку дійсно мала сенс
Життєві історії 0
Я вказала рідній сестрі на двері, і мені абсолютно за це не соромно. Підозрюю, мені потім знатно прилетить від мами, але, принаймні, я в цей момент не буду

You cannot copy content of this page