Трубку взяв черговий і на її гарячий речитатив спокійно відповів, що треба заспокоїтися, мила паняночко. Бо жодних філій фірма в цьому місті не відкриває і у відрядження на Новий рік нікого не посилали! — Як це – не посилали? – здивувалася Лідка. — Та дуже просто, – пояснив ввічливий дядечко. – Усі співробітники вже другий день благополучно святкують – ми до восьмого не працюємо. Тож, з Новим роком і не забивайте собі голову нісенітницею
— У відрядження на Новий рік нікого не посилали! — Як це – не посилали? – здивувалася Лідка. — Та дуже просто, – пояснив ввічливий дядечко. – Усі співробітники вже другий
— Щось я не бачу ваших сумок, – намагався тактовно натякати Юрій. — Ой, ну які можуть бути церемонії між родичами, – поправляла вона гарну зачіску тонкими пальцями зі свіжим манікюром. — Я не зрозумів, – чесно говорив господар будинку. – Мати щойно сказала, ти мала принести холодець, запечену качку, цукерки. Де це все? — Так вийшло, що ми не встигли, за що просимо вибачення, – бубоніла далі Світлана. – В останню хвилину я Івана зганяла в підвал за маринованими огірками і в магазині поруч із будинком купили ковбаску, ось
Тетяна з ніг валилася від втоми, оскільки останні кілька днів були присвячені активній підготовці до святкування Нового Року. — Може, нам уже варто змінити цю традицію щороку відзначати
Коли син заснув, Галина розгорнула аркуш паперу, на якому вона сама написала під диктовку сина: «Дорогий дідусь Мороз, тепер я знаю, що ти мій дідусь. Я дуже хочу, щоб ти прийшов до мене на Новий рік і подарував мені тата. Адже без тата теж не можна, правда ж? А мамі гарну сукню, бо я чув, як вона сказала, що вона не прийде в гості до подруги, бо їй нема чого вдягнути. А більше мені нічого не треба, у мене все є: і м’ячик, і машинка, і кольорові олівці. Ти тільки приходь, я дам тобі погратися у свої іграшки…»
— Мамо, а чому в Тані є дідусь і в Сашка є дідусь, а в мене немає? – запитав якось перед Новим роком п’ятирічний Кирило. — У тебе
Андрій, молодий продавець овочів на ринку, щоранку починав свій день однаково. Щойно починало світати, він уже був на місці: акуратно розкладав ящики з овочами, фруктами і зеленню на своєму невеликому робочому місці. Робота була зовсім не з легких. Вранці – вставай раніше за всіх, потім тягай ці важкі ящики, наприкінці дня прибирай за собою все назад. Але Андрій звик. Він знаходив у цьому своє особливе задоволення
Андрій, молодий продавець овочів на ринку, щоранку починав свій день однаково. Щойно починало світати, він уже був на місці: акуратно розкладав ящики з овочами, фруктами і зеленню на
— Мариночко, ти ж пам’ятаєш, так? Без олів’є. Це вже точно не модно в наш час, це пережиток минулого, тим паче не легкого минулого. Я тут знайшла прекрасні рецепти в інтернеті. Салат із морепродуктами, канапе з авокадо і креветками… Цього року стіл має бути вишуканим. — Тетяно Миколаївно, я не збираюся готувати ресторанне меню. І Андрій любить олів’є. Та й я хочу зробити те, до чого звикла з дитинства
Марина нервово крутилася кухнею, звіряючи список з продуктами в наявності. До свята залишалося менше доби, а їй усе ще не подобалося її меню. Салати, закуски, гаряче – все
— Спасибі тобі, мій ласкавий, спасибі тобі, Мурзику! Скоро Новий рік, і я прийду до тебе в гості, і принесу тобі подарунок. Ти що хочеш? Сосиску чи котлетку? Потім дівчинка лягала в ліжко і засинала з мрією про Мурзика. Підійшов і передноворічний вечір. Сашко гуляв із Лідою на подвір’ї, вдень вони гралися з кошенятами в нього вдома, а надвечір Лідо принесла Сашкові та Лізі в подарунок настільну гру – різнокольорову коробку
Новий рік наближався з кожним грудневим сніжним днем. Ліда вже написала дідові Морозу листа друкованими літерами, оскільки дівчинці було тільки шість років, і вона готувалася йти до школи.
Ніна стала менше витрачати грошей на їжу і часу на прибирання, оскільки чоловік був любитель поїсти смачненького і бажано перед монітором компʼютера. Перший час про особисте життя взагалі думати не могла і не хотіла. Але потім налагодила побут, відпочила, озирнулася і… не побачила нікого підходящого. — Або проблемний мужик з аліментами, але без житла, або, як і мій, працювати не хоче
— Я думала, що шикарний варіант, – усміхається Ніна. – Він з донькою, я з сином, ніякої колишньої дружини на горизонті, ніяких спільних дітей, та й він був
Усю макітру проїла за роки шлюбу, спокою ні собі, ні людям не даєш. Радіти б, що син виріс, людиною став, сім’єю обзавівся. Так ні ж, туди ж – контролювати, керувати, життя вчити. А того не розуміє, що вони тепер самі з вусами, не маленькі. Чого лізти, подумаєш – невістка не до вподоби припала. Та хіба мало кому що не подобається, терпіти треба, коли по любові одружилися
— Тамара Павлівна, ось так сюрприз! – від несподіванки вона навіть збилася з думки. – А ми вас ніби як і не чекали. — Ой, та облиш ти!
— З клопами?! – коли Лариса почула це слово, вона вся засвербіла. – Мамо, у вас що, є клопи? — Були… – Лідія Петрівна опустила очі і стала нервово смикати руками. – Ми дізналися про їхнє існування три тижні тому. Стали їх шукати всюди і виявили в дивані. — І ви нас запросили до себе після цього?! – Лариса з жахом витріщила очі на свекрів. – А якщо вони цієї ночі покусали б дітей? А якщо ми їх перевеземо у свою квартиру? Про що ви думали?
— Діточки мої завітали! – Лідія Петрівна відчинила двері й одразу почала обіймати онуків. – Нарешті ви дісталися до нас.  Новий рік, а то ще б півроку вас
— Ні, ні! Ти маєш стати на табуретку, як я! – онука зсунула бровки і випнула нижню губу, ясно даючи зрозуміти, до чого призведе непокора. Вона ткнула блискучим жезлом у напрямку імпровізованого постаменту. — Ну що ж ти, Вітя? – підхопила дружина. – Давай лізь, як і належить! Віктор, насилу зберігаючи рівновагу, поліз на хиткий табурет. Не першої молодості чоловік із неабияким черевцем, який декламує зі стільця новорічну пісеньку, мав доволі комічний вигляд, і гості тихенько хихотіли, включно з Іриною
— Та це ж легкий флірт, гра просто, розумієш? – виправдовував чоловік. – Мені захотілося якось піти від рутини, додати новизни, вогника, полоскотати нерви… – відверто говорив Віктор.

You cannot copy content of this page