Головна

Selena

— Чоловіки, йдіть у зал, посидьте! Ми з Мариною поки що що-небудь приготуємо, – сказала господиня злегка розлюченим голосом. Коли зайшли на кухню, вона продовжила обурюватися: — Бачте, вона має гарно одягатися, адже їй шістнадцять років, а мамі й так зійде, адже вона літня, – глянувши на подругу, здивовано запитала. – Марино, ти що посміхаєшся
Життєві історії 0
Чоловікові на картку переказали зарплату, та ще й більшу, ніж зазвичай, ось Марина і повела його магазинами, сподіваючись, що і їй дістанеться що-небудь з обновок. Адже і в
— А наліво він від тебе ходить теж, бо кохає? – поцікавилася Анастасія, – Що ти так на мене дивишся? Ой, тільки не вдавай, що не знаєш ні про що, все селище знає, що Митько твій жодної спідниці не пропустить, аби та була згодна. Днями, наприклад, я його на власні очі з Марією бачила, ну з тією, яка завгоспом у клубі, а нещодавно ще він до нової бухгалтерки клини підбивав
Життєві історії 0
— Ой, Людко, що, знову? – важко зітхнула напарниця Людмили, Настя, побачивши “розмальоване” обличчя своєї колеги. — Сил моїх більше немає! – Людмила втомлено опустилася на стілець, підняла
— Звісно, знайшла собі партію до пари. Голодранця без гроша за душею, ні розуму, ні таланту! Хоча, чого я очікувала? Нерозумно було сподіватися, що ти зумієш самостійно знайти собі нормального чоловіка. Діна мовчала, слухаючи наповнені отрутою промови матері. Губи її тремтіли, а в очах стояли сльози. Побачивши, що дівчина просто терпить усе це, навіть не намагаючись якось себе захистити, Вадим вирішив узяти ситуацію у свої руки
Життєві історії 0
— Та як ти смієш? Невдячна! Я тебе ростила, пожертвувала своїм життям, своєю свободою заради тебе, а ти! — А що я, мамо? – Діана втомлено дивилася на
— Ти що таке говориш, Дашко? Як це – жити, як жили? А дитинка як же? Люди ж усякі, пліткувати будуть, чи дарма кажуть, що на людський рот не накинеш хустку? Ой, щось буде, Дашенько? Горе ж яке, ой-ой-ой-ой! — Та що там буде, тітко Ніно? Я своїх трьох он виростила, і онука підніму, якщо треба. Що ти голосиш, немов хтось віддав Богу душу? Навпаки, радість, людина нова скоро зʼявиться на світ. Ніхто цю людину в дитячий будинок не відправить, ніхто від неї не відмовляється. Здалося тобі
Життєві історії 0
— Сусідко, а ти чого тут стоїш? Підслуховуєш? — Оох, гріхи наші тяжкі… Та що ж це робиться, Дашко? А раптом і правда, як дитина в неї зʼявиться,
Навіщо відпускати від себе коханих? Відривати, з болем і сльозами? Хіба не можна просто бути поруч, надавши їм самим право вирішувати, як жити? Коли ми вчимо їх ходити, то водимо за руку. А потім приходить момент, коли потрібно відпустити від себе. Інакше дитина не піде сама… Хіба не так? — Може, ти й маєш рацію, Галю… Але як же це складно
Життєві історії 0
— Гірко! – заревіла вкотре рідня, і Марина поморщилася, піднімаючись з-за столу слідом за своїм новоспеченим чоловіком. — Раз, два, три… – почали рахувати напідпитку гості, а Вадим
Сама хата була доглянутою, з піччю в кухні та лежанкою в кімнаті, з невеличкою світлою верандою і гарним подвір’ям. Угоду оформили швидко. Не встигла Галина отямитися, як Марина вже організувала її переїзд, взявши на своїй роботі невелику відпустку. Тиждень сестри прибирали всю хату, прали й сушили білизну, фіранки, підлогу. Печі були підремонтовані й вибілені пічником, а комора наповнилася привезеними з міста продуктами та господарськими товарами
Життєві історії 0
Дві сестри Галина і Марина були дружні все життя, хоча різниця у віці у них була пристойна – вісім років. Зазвичай у такій віковій різниці брати чи сестри
— Петрику, не треба, – попросила Антоніна Олександрівна. Мені зовсім не складно. Дівчинка і так дуже втомлюється, вона за Настусею доглядає. — Та де? – заревів Петро Олександрович. – Вона її тільки годує! Купаєш онуку ти, гуляєш із нею теж ти, одяг переш і прасуєш знову ти! Навіть Наталі готуєш ти, немов барині, на замовлення! Я вчора Наталю попросив тобі з пранням допомогти, так вона зажадала, щоб я їй дав цікавий серіал додивитися. Тоня, ти що, прислуга? Не дозволю якійсь нахабній дівчині тобою командувати
Життєві історії 0
— Ні, ви мене, звісно, вибачте, Петре Олександровичу, але чому я у вашому домі працювати маю? Я вам що, безкоштовна прислуга? – Наталя обурено дивилася на свекра. —
— Чуєш, усиновителю, можна запитати тебе? – Дмитрич похмуро дивився на чоловіка. – Це як же так вийшло, що з усієї вашої сім’ї тільки собака виявився людиною? Чоловʼяга мовчки дивився на завгоспа, а той продовжив: — Вітька – хлопчисько золотий. Він же з вами майже рік жив. А ти навіть словом про нього не згадав. Як же так вийшло? У собаки серце рветься, а в тебе з жінкою твоєю…? У нього ж від батьків тільки іграшка стара залишилася, як пам’ять. І не ти її віддав. Пес приніс. То хто з вас людина
Життєві історії 0
— Як це, повернути Вітю? Вони при своєму розумі? Хлопчина тільки звик, усе налагодилося… Денис Васильович поклав слухавку і насупився. Директором цього дитячого будинку в невеликому містечку він
— Тату, а мені в садочку сказали, – почав Костя і раптом видав, – що наша мама гуляє. Похмурішав батько. Але тут підійшов Захар і ляснув молодшому братові по потилиці, і по-дорослому додав: — Тату, не звертай уваги, він ще дурний. Олексій за п’ятнадцять років спільного з Богданою життя це чув багато разів. Ось тільки любив він її шалено
Життєві історії 0
— Олексію, – закричала Валентина Гаврилівна, яка забігла у двір. — Що мама? – з корівника вийшов її син. — Знову твоя благовірна на заробітки подалася? А тебе
Чоловік визирнув із кухні, де допивав чай, і зупинився приголомшений. — Оце так! – вирвалося в нього захоплене і тут запитав грайливо: – Це куди ж ми, такі красиві?! Вона ухилялася від його обіймів, жартувала. На роботі всі дивувалися, що сталося з благородною жіночкою. Вона змінювалася з кожним днем, і кожен із чоловіків-колег, які поважали її за професіоналізм, вважав своїм обов’язком зробити їй комплімент як жінці
Життєві історії 0
Зоя настільки довіряла чоловікові, з яким прожила 25 років, що, якби хтось сказав про його зраду, не повірила б. Сказав він сам. Що зв’язок триває п’ять років і

You cannot copy content of this page