Мені конче потрібна порада, сама не можу справитися, а на психологів грошей на жаль немає.. Я сиджу зараз удома з маленькою дитиною. Одного разу попросила батьків чоловіка приїхати, посидіти з малюком, щоб я могла сходити на батьківські збори до старшої дочки. Сильно не сподівалася, але вони погодилися.
У цей день вони приїхали, я пішла і на виході з під’їзду зіткнулася з їхнім старшим сином (братом мого чоловіка) і якимось незнайомим мені чоловіком. Брат сказав: «Привіт. батьки вдома?» я відповіла ствердно. «Ми поговоримо у вас». І спокійно пішов у мій дім зі сторонньою людиною.
Чесно кажучи, я була шокована. почала дзвонити чоловікові. він теж був не в курсі, що до нас хтось іде. Написала чоловікові, що коли повернуся, скажу їм, що це неприйнятно. Чоловік подзвонив мені й сказав, що він поговорив із братом, що це не чужа людина, а друг його брата і до нас вони зайшли ненадовго проконсультуватися з юридичних питань з батьком чоловіка. Я сказала, що це нічого не змінює, це чужа людина, яку привели до нас у дім під час нашої відсутності і навіть не попередили нас. Чоловік просив нічого їм не говорити.
Я б промовчала, якби він сам міг з ними поговорити, але він ніколи їм нічого не каже. Тому повернувшись додому зі старшою дитиною, я сказала, що мені неприємно, що під час нашої відсутності до нас додому приходять чужі люди. Батько чоловіка сказав мені зробити «пику простіше», що я така-сяка, погано вихована, 8 років уже у шлюбі, а все веду себе як чужа, що вони більше ніколи до цього будинку не приїдуть, щоб я запам’ятала ці слова.
Спочатку я намагалася їм пояснити свою позицію – пропонувала поставити себе на моє місце, що я б привела в їхній дім чужих, поки їх нема. Але після всього, що мені наговорили, я розлютилася і сказала їм, що від них не дочекаєшся допомоги і що ми тоді до них теж не приїдемо. Мені сказали, щоб я не приїжджала, а діти їздитимуть із їхнім сином. На що, звісно, я сказала, що це мої діти, і нікуди вони не поїдуть.
Наступного дня я вирішила зателефонувати йому і поговорити, бо наближалися іменини свекра. І мені не хотілося псувати всім свято. Я думала сказати, що не хотіла, щоб усе так далеко зайшло але на 2 дзвінки він не відповів.
Чоловік, звісно, розлютився на мене, а коли я не пустила дітей із ним до батьків, узагалі матюками сказав мені, що нашій сім’ї кінець (у нас матюків узагалі не прийнято вживати).
Тепер ми вже більше місяця з ним як чужі. Коли діти хворіють або ще що, можемо перекинутися парою фраз у справі. На цьому все. За тиждень після інциденту я намагалася помиритися з чоловіком, але він одразу в лоб мені сказав: «Ну що все? Тепер будеш пускати доньку до батьків?».
Тобто все що його хвилює, це скоріше порадувати батьків.
Тут, до речі, хочу уточнити, що до нас вони майже ніколи не їздять. Це ми зобов’язані були їздити до них щотижня. Доходило до того, що пів року тому наше немовля хворіло на бронхіт, ще приймали антибіотики, а чоловік твердив, що у вихідні їдемо до батьків. На мої пропозиції, щоб вони до нас приїхали (у них є машина, все гаразд зі здоров’ям), він казав «ні й усе». я написала їм на вотсап, що не розумію, навіщо тягнути кудись напівхвору дитину. Чому не приїхати до нас?
Відповіді не послідувало. Вони влаштували істерику чоловікові, а чоловік – мені. Ми з чоловіком не розмовляли до моїх іменин, а його родичі не спромоглися і написати мені привітання. І ще потім 2 місяці ображалися.
Коли я намагалася пояснити чоловікові, що дім – це безпечне місце, куди не приходять чужі без твого відома, він сказав, що ця людина не чужа, а я божевільна.
Я думала, що ми з чоловіком простіше помиримося, і що за кілька тижнів відпущу доньку з ним. Але зараз це вже абсурд якийсь. Понад місяць ми не розмовляємо, наш загалом щасливий шлюб під загрозою. Він із ними на звʼязку щодня, нібито ні в чому не бувало. Начебто це я сама заварила цю кашу, чи перша сказала, що ніколи не приїду… Нібито я обізвала когось, чи зрадила чоловіку, чи ще не знаю, що страшне зробила.
Загалом, демонструє, що вони йому важливіші, а що з нашою сім’єю буде, схоже, наплювати. Хочеться зібрати речі і піти через таке ставлення. Дітей шкода позбавляти повноцінної сім’ї. Та й я його люблю. На початку наших відносин, ми 3 роки ми жили в іншій країні, ні сварок, ні бід не знали.
А тепер уже не знаю, що попереду, і не розумію як бути далі. Чому він сприймає тільки сторону своєї рідні? А мої почуття щодо дому або дітей для нього нічого не значать.
Він і так у своїх родичів все життя на побігеньках. Із цим я вже змирилася. але коли їхні інтереси ставляться вище за інтереси нашої сім’ї – це вже занадто.
