Залишуся з коханим – чоловік відвезе дитину. Виберу сина – втрачу кохання.
Я з України. У шлюбі була 20 років, маю двох синів 15 років та 4 роки. Стосунки у шлюбі не робили мене щасливою, але розлучитися боялася. Навесні 2022 року я із синами та подружкою старшого поїхала від військових дій до Данії.
Моталися два місяці таборами для біженців (це був великий стрес). Після цього отримали постійне місце проживання.
Я перукар. Декілька спроб невдало знайти роботу закінчилися тим, що я влаштувалася в салон за професією. Господар — араб, трохи молодший за мене, і в нас сталося кохання. За кілька місяців чоловікові вдалося приїхати до нас. Почалися скандали, ревнощі, і я вирішила розлучитися. Він повернувся до України.
У цей час опікунські служби Данії вирішили, що я недостатньо хороша мати, і молодшого сина треба забрати до приймальної родини.
Я попросила чоловіка забрати дитину із країни. Сама не поїхала. Причин кілька: по-перше, дуже люблю свого нового чоловіка, по-друге, у мене тут уже все влаштовано.
В Україну повертатися я не хочу, а в іншій країні мені вже не дадуть посвідки на проживання, сил починати все спочатку вже немає, і старший син із дівчиною хочуть залишитися в Данії.
Приїхав чоловік, просить бути з ним, каже, що дуже кохає, і для дітей нам треба бути разом. Я нічого не відповідаю.
Він забрав молодшого сина до України. Тепер я мучуся без дитини, весь час переживаю через війну і як він без мами. Забрати його назад у найближчі три-чотири місяці точно не зможу.
Батьки мої соромляться, не спілкуються зі мною. З моїм новим чоловіком мені добре, але він особливо мені нічого не обіцяє. Складно мені дуже, багато сумнівів, страху, почуття провини. Мені потрібна допомога, щоби побудувати новий шлях. Можливо, це трохи полегшить мій душевний тягар. Наперед дякую!
Ксенія, 39 років
(Фото на обкладинці має ілюстративний характер та не має відношення до цієї історії).
