Три роки живу з чоловіком, стосунки у нас чудові, я переїхала до нього з Києва, де я мала стабільне життя, гарну роботу і дорослих дітей, які живуть своїм влаштованим життям, у Одесу

Три роки живу з чоловіком, стосунки у нас чудові. Я переїхала до нього з Києва, де я мала стабільне життя, гарну роботу і дорослих дітей, які живуть своїм влаштованим життям, у Одесу.

Він далекобійник, періодично без роботи, а я живу тут перший рік, не працюю, бо за домом та городом треба доглядати, і роботи по господарству багато, і так ледве все встигаю. Чоловік удома буває раз на місяць, так що спілкуюся я переважно з його татом (чудовий дід, доки не починає політичні розмови) та донькою чоловіка.

Ось вона і є для мене найсильнішим подразником. Вона працює, але отримує вкрай мало.

На цю зарплату вона завжди має свої плани, за комунальні послуги платить дідусь, продукти купую я і частково дідусь, готую я. Крім того, його дочка не робить по дому нічого, якщо попросити, то робить так, що просити більше не хочеться.

Але в холодильник і каструлі лізе без зазріння совісті та з’їдає не все поспіль, а те, що смачніше (важить вона 110 кг). Натяки на те, що ми з чоловіком теж хочемо заощаджувати його нестабільну зарплату, не чує взагалі.

Як, не образивши і остаточно з нею не посварившись, дохідливо пояснити, що дорослій дівчині у 26 років настав час злізти з чужої шиї? На неї мені начхати, в принципі, нехай зі своїм життям робить що хоче, але сваритися через неї з чоловіком у мої плани не входить.