Цю історію ви прочитаєте за 1 хвилину, а запам’ятайте все життя.
Довгою, стомлюючою дорогою йшов чоловік із собакою. Ішов він собі йшов, втомився, собака теж втомився.
Раптом перед ним оазис! Прекрасні ворота, за огорожею — музика, квіти, дзюрчання струмка, словом, відпочинок.
— Що таке? — спитав мандрівник у чоловіка, що стояв біла воріт.
— Це рай, ти вже помер, і тепер можеш увійти та відпочити по-справжньому.
— А чи є там вода?
— Скільки завгодно, чисті фонтани, прохолодні басейни…
— А поїсти дадуть?
— Все, що захочеш.
— Але зі мною собака.
— На жаль, сер, з собаками не можна. Її доведеться залишити тут.
І мандрівник пройшов повз. Через деякий час дорога привела його на ферму. Біля воріт знову сидів чоловік.
— Я хочу пити, — попросив мандрівник.
— Заходь, у дворі є криниця.
— А моя собака?
— Біля криниці побачиш напувалку.
— А поїсти?
— Можу пригостити тебе вечерею.
— А собаці?
— Знайдеться кісточка.
— А що ж це за місце?
— Це рай.
— Як так? Брамник біля палацу неподалік сказав мені, що рай там.
— Бреше він усе. Там пекло.
— Як же ви, в раю, це терпите?
— Це дуже корисно. До раю доходять лише ті, хто не кидає своїх друзів.
