Моєї матері немає на світі вже 7 років. Мені 53 роки, я успішна в житті людина, але я досі, навіть після того, як їі, не можу пробачити свою матір.
Не можу навіть зараз назвати її мамою, язик не повертається. Вона все життя мене ненавиділа.
З самого дитинства я пам’ятаю лише її крики та образи. Мій батько втік від неї, коли мені було чотири роки, я прожила з нею до 15 років, потім поїхала до батька.
Спершу вчитися, потім тут вийшла заміж і до рідного міста так і не повернулася.
З матір’ю майже не спілкувалися, я іноді вітала її зі святами.
Після мого від’їзду вона вийшла заміж і в 37 років в неї з’явився син. Новий чоловік пішов від матері, коли синові було 2 роки.
У 20 років я вийшла заміж, батько зіграв весілля і допоміг з житлом (вчив мене теж батько і допомагали бабуся з дідусем по батькові). Бабуся з дідусем були золотими людьми.
Їх уже давно немає, але я згадую їх із любов’ю. Заміж я вийшла за дуже хорошу і нескінченно кохану людину, ми разом 33 роки, я вже сама 6 років бабуся.
Мого чоловіка мати побачила через чотири роки після весілля, у мене вже був дворічний син. Тоді ж я вперше побачила зведеного брата.
Були вже нові часи і мати приїхала вимагати з мене грошей. Працювати вона не могла, сина утримувати їй не було за що.
Довга історія. Ціле життя минуло. Мати продала квартиру у великому місті, перебралася до нас.
Я її сюди не запрошувала, навіть не уявляла тоді, що з нею робити. Вона вже тоді хворіла, я допомогла їй оформити пенсію.
Але жити сама вона не могла, до того ж із нею була дитина. Я зв’язалася з батьком хлопчика, і він забрав його до себе.
Але ми спілкувалися і зараз підтримуємо стосунки. Через кілька років мати стала зовсім неосудна, і я оформила її в спецустанову.
Вона прожила там менше року, за 2 місяці до смерті я забрала її додому (до її квартири). Ось і вся історія.
Доглядала до смерті за нею я сама, вона була безпорадна, і я її навіть шкодувала. Поховали ми з чоловіком, ні її син, ні колишній чоловік (другий) на похорон не приїхали.
Нехай та жінка, яка ненавидить свою дочку, прочитає це. Її обов’язково покарає Бог чи саме життя, закон бумерангу ніхто не скасовував.
