Коли дізналася, що моя знайома лишилася без роботи, запропонувала їй місце у своєму відділі. Я завжди дотримувалася правил не пов’язувати особисті стосунки та родичів чи знайомих із роботою, але тут окремий випадок.
У Маші нещодавно захворіла мама, вона багато витратила на її лікування і досі допомагає їй, а ще двоє дітей школярів, яким теж багато чого треба. Чоловік у неї працює, але самому йому потягнути такі витрати не під силу і я вирішила допомогти, саме місце звільнялося.
У Маші економічна освіта і я думала, що з роботою проблем не виникне, і я мала рацію, але помилилася в іншому. Вона дуже не уважна, постійно робить помилки, відволікаючись на телефонні розмови то з мамою, то з дітьми, контролюючи кожен крок, що роблять, поїли чи ні.
Мене трохи це дратувало і спочатку, але коли це позначилося на результатах роботи, я вирішила їй сказати про це.
Коли я, намагаючись м’яко, щоб не образити, вказую на її помилки, Маша погоджується і обіцяє виправити і надалі бути уважнішою, але відразу ж про це забуває.
Але коли я не витримую і суворо їй роблю зауваження, вона страшенно ображається, і видно по ній, що ледве стримує себе, щоб не нагрубити мені у відповідь, хоча роботу намагається зробити швидко і правильно. По роботі потрібно хоча б середнє знання англійської (про що я подругу попереджала), але вивчити її вона не поспішає — обмежується відмовками.
Зауваження я їй роблю віч-на-віч, без свідків, щоб не ставити її в незручне становище. Все одно наші колеги вже незадоволені, коли вона в черговий раз у робочий час дає вказівки дітям по телефону, коли всі працюють.
Вже шкодую, що піддалася жалю і запропонувала роботу, тепер я не можу самостійно її звільнити — доведеться начальникові все пояснювати, та й уявляю, скільки образи буде з її боку. Зараз думаю домовитись про переведення Маші до іншого відділу, де всі рівні перед начальством. А мені буде урок на майбутнє.
