— У мене чоловік щодня знав, що вдягнути на роботу, – докірливо говорила Ірина Костянтинівна, – сорочки, краватки, все до тону підібране висіло рядочком у шафі. Для Ігоря до садочка на весь тиждень одяг у вихідні готувала, тільки встань, візьми й одягай дитину, а в тебе

— Пропозиція була дуже привабливою, – зізнається Настя, – нам із чоловіком гроші дуже потрібні, мені хотілося йому допомогти якось. З побутом ми справлялися, не голодуємо, але все ж…

— Грошей багато не буває.

— Саме, ми про машину мріємо, та й так, хотілося обрости жирком, – погоджується Настя, – до того ж, мама Ігоря теж зацікавлена була в тому, щоб я вийшла на роботу.

Настя та Ігор у шлюбі 6 років, одружилися у віці 22-х років, проте живуть добре. Навіть взяли в кредит двокімнатну квартиру і зʼявилася у них дитина. Доньці зараз два рочки і Настя сидить із нею вдома. Живе молода сім’я в спадковій однокімнатній квартирі Насті, кредитну квартиру здають, сама себе окупляє.

— Поки донька маленька, нам не тісно, планували переїхати за кілька років, коли я вийду з декрету, здати вже моє житло, – каже Настя, – а тут у мене з роботи акуратно поцікавилися, а чи немає в мене можливості вийти на роботу раніше. У них одна жінка йде на пенсію, друга моя колега зібралася теж за дитиною.

Пенсіонерка, яка виходить на заслужений відпочинок, працювала заступником начальника відділу, саме цю посаду Насті й запропонували, якщо вона погодиться вийти і виручити керівництво. Жінка була розгублена: хочеться, але як вирішити питання з маленькою донькою? У приватні ясла віддати? Шкода. Своя мама працює, мама чоловіка теж, на няню піде вся зарплата, толку не буде ніякого.

— Я взяла тиждень подумати, – каже Настя, – хотіла вже дзвонити і відмовлятися, як свекруха прийшла зі своєю пропозицією.

— Я вже за віком рік на пенсії, – сказала мама Ігоря, – працювати вже сил немає. Обстановка там у нас нервова, приходжу додому і хочеться кусатися, добре, що кусати нікого. От я й подумала, якби ви мені трохи платили, я б сиділа. Ну просто тому, що на одну пенсію я не протягну.

Стосунки з мамою чоловіка в Насті складні. Ірина Костянтинівна схиблена на чистоті, на поділі обов’язків на чоловічі й жіночі, вона жахалася, коли заставала свого сина з пилососом у руках, а Настя в цей час могла сидіти в кріслі й читати книжку.

— Приходить і головою хитає: знову в тебе гора білизни праску чекає, – згадує Настя, – або: на годиннику 11 ранку, а ти навіть не приступила ще до приготування обіду, як так можна?

— У мене чоловік щодня знав, що вдягнути на роботу, – докірливо говорила Ірина Костянтинівна, – сорочки, краватки, все до тону підібране висіло рядочком у шафі. Для Ігоря до садочка на весь тиждень одяг у вихідні готувала, тільки встань, візьми й одягай дитину, а в тебе… У шафах у тебе чорт голову зламає, ну як так? Ти ж удома сидиш…

Настя зі свекрухою сварилася, ні вона, ні чоловік не вважають за велику проблему відсутність обіду з трьох страв, на роботу чоловік не носить сорочки й краватки, донька до садочка не ходить, зрештою, це її шафа, її речі і її чорт туди полізе ламати голову.

— У свекрухи в домі ідеальна чистота, – каже Настя, – я перший час, коли в нас дитина зʼявилася, все зрозуміти не могла, чому тепер усі свята ми відзначаємо в нас в однокімнатній квартирі. І день появи на світ свекрухи, і Новий рік, і 8 березня. Ну гаразд, виправдано це було, коли доньці було всього кілька тижнів або місяців, але і зараз, через 2 роки ситуація не змінюється.

— Все наготую, усе принесу, але я прийду до вас в день моїх іменин, відзначати, – говорила мама чоловіка, а Настя не могла зрозуміти: чому.

— А потім в мене дома всеохоплюючий безлад: квартира – повернутися ніде, свекруха веде ще й подругу свою. Таку ж схиблену на чистоті й жіночому призначенні. Мені треба перед візитом прибрати, після візиту прибрати, а вони сидять і роздивляються, де в мене що не так. Зрештою, хто відзначає, той гостей і приймає, або взагалі відзначати не треба.

Настя висловила свекрусі, що вона не хоче відзначати її іменини в себе, зате із задоволенням прийде в гості до мами чоловіка.

— І ваша дитина все мені рознесе? – схопилася за щоки Ірина Костянтинівна, – Ви минулого разу в мене були, то я потім півдня порядок наводила, про розбиту вазу я взагалі мовчу, але ж це пам’ять про мого чоловіка, його подарунок. Ні, давайте в тебе, тобі втрачати нічого, у тебе і так вічна розруха дома.

— І тут до мене дійшло, – каже Настя, – ми з донькою у мами чоловіка були лише 2 рази і то, не довше години. У неї скрізь вазочки, серветочки, так, для дитини не пристосовано, так пристосуй, це ж онука твоя. Висловила їй усе, вона образилася, зате практика – тягнутися до нас на своє свято з контейнерами і подругою пішла. Помирилися тільки кілька місяців тому. І знаєш, не нудьгувала, принаймні, ніхто мені не капав на мозок, що я не зразкова господиня. А тут чоловік їй, мабуть, розповів про те, що мені посаду запропонували, вона й зметикувала, що в неї теж є інтереси.

У принципі, Ірина Костянтинівна запросила посильні для подружжя гроші. Але домовленість спіткнулася об питання: де бабуся сидітиме з онукою, у себе чи у квартирі Насті.

— Мені зручніше у вас, – заявила бабуся, – тільки ти, вже будь ласка, готуй сама. І обід нам, і вечерю. Я ж не домогосподаркою до вас іду працювати. І без цих ваших сирків і йогуртів, нормальний суп, нормальне друге. Можна ж зробити котлетки парові, підливу…

— Я як подумала, який це геморой, – каже Настя, – готувати парові котлетки, підливи та інше, які донька не їсть, до речі, потім вислуховувати, що привчила дитину їсти те, що не годиться, та ще й те, що котлетки в мене не достатньо парові, та ще й те, що в мене в шафі безлад, а речі лежать не там… Брррр.

— А мені зручніше, – сказала Настя, – щоб ми відвозили доньку до Вас. Разом із йогуртами та сирками.

— І що, ти мені пропонуєш за такі смішні гроші терпіти (розповідь для сайту Рідне Слово) ще й те, що внучка розносить мені квартиру? І готувати для неї, бо не зможу я дивитися, як вона їсть ваші сирки? – скипіла свекруха, забуваючи, що невістка, власне, їй узагалі нічого не пропонувала, пропозиція надходила якраз від неї самої.

— Загалом, – зі сміхом каже Настя, – не зійшлися ми територіально і знову не розмовляємо.

— А з роботою що?

Працює свекруха, – розводить руками молода жінка, – кусатися хоче, за її ж висловом, але працює. А я сиджу в декреті. Чи впустила я посаду, чи ні, час покаже. У всякому разі, нерви мені мої набагато дорожчі.

Що думаєте? Хто правий? Настя безгосподарна і безвідповідальна мати? Чи Ірина Костянтинівна спробувала залізти в чужий монастир зі своїм статутом?

Фото: авторський контент сторінки “Рідне Слово”.