Якось влітку я познайомилася з українським. Уточнюю, бо живу у Голландії.
Він нервував побачивши мене, я йому відразу сподобалася, обмінялися номерами. Зустрілися кілька разів.
Він працював у кафе та навчався, тому часто мене просив приходити до нього на роботу, хотів бачити. Я не завжди, але погоджувалася.
У відпустку я якось поїхала до України, і він просив передати подарунок його тітці, і я погодилася. Зрештою, він мені так і не дав її адреси.
Добре, забули, на мій приїзд пару разів зустрілися. Він говорив, що любить мене і писав, що тільки дружба між нами може бути, що ми не підходимо одне одному.
Коли ми бачилися, він хотів цілуватися, і створювалася ілюзія любові і таке інше. І знову він пропадає без сліду.
На останні його повідомлення я відповіла, що не хочу більше мати з ним жодної справи. Він казав, що я роблю помилку, і чому так.
Я відповіла, що я зробила висновки і мені набридла його поведінка, і я його заблокувала. Через рік я вирішила раптом запитати, як у нього справи та у відповідь отримала купу брудних образ та інформації, яку знала одна моя «подруга», з якою я його познайомила.
Як мені здалося, він навіть говорив її словами. Я здогадалася, що він з нею спілкується і на доказ мені було надіслано скріншот повідомлень.
З цією дівчиною я теж рік, як не спілкувалася, бо вона влаштувала мені істерику, що я перед нею цілувалася з ним, і ах, як це непристойно. Людині 25 років, і вона сама напросилася піти гуляти з нами.
Я так довго не розуміла, що ж я йому зробила, що людина так вчинила. Навіщо треба було зустрічатися зі мною, цілуватися, щось дізнаватися.
Намагатись мене принизити, але за що? За те, що я насправді почала думати, що нарешті з’явився нормальний чоловік, якому можна відкритися.
