Прошу допомогти порадою. Соромно розповідати знайомим. Я навіть не знаю як вчинити в цій непростій ситуації, я просто в розпачі.
У мене є найкраща подруга, спілкуємось із дитинства. Днями ми з донькою (11 років) ходили до неї у гості. Ми сиділи на кухні чай пили з подругою. А донька в кімнаті була з її синочком маленьким, якому трішки більше року. Посиділи півтори години, випили чаю з тістечками і пішли додому.
Увечері дзвонить моя подруга Таня зі сльозами та повідомляє, що у неї на шафці, у кімнаті де сиділа моя донька з її сином, лежали гроші, десь близько 10 тисяч гривень. Але вони зникли. Вибачилася заздалегідь і обережно так попросила поговорити з моєю донькою, мало що каже, підлітковий вік і таке інше…
Але ще розповіла, що свекруха цього дня була. Приходила взяти сина на прогулянку, з нею в подруги стосунки не дуже. І одразу сказала, що теж не виключає її. Я звичайно не вірила, що їх могла взяти моя дочка. Але для свого спокою, поки дочка була у ванній кімнаті, пішла перевірити її сумочку. І я знайшла там ці гроші!
Господи, я там де стояла, на цьому ж місці провалилася від сорому! Мене всю затрясло, я витягла дочку з ванни, задала на нервах їй таку прочуханку. Навіть ляпас дала. Потім попросила вибачення за те, що підняла на неї руку і заспокоївшись трохи поговорила.
Вона й сама дуже злякалася, і не змогла відповісти навіщо вона це зробила, сподіваюся, такого більше не повториться.
Потім десь через годину, знову зателефонувала подруга, дізнатися чи поговорила я з дочкою?
І ось тут вже моя вина. Я від величезного сорому, та неочікуваності дзвінка так скоро, не змогла зізнатись, що це накоїла моя донька. Сказала, що не знайшла. Подруга вибачилася і сказала, що доведеться зі свекрухою якось розмовляти.
Я не знаю, що тепер робити…
Може піти і підкинути їй гроші?
Чи все-таки зізнатися у крадіжці дочки та повернути до рук подруги?
Мені просто дуже соромно про таке казати їй.
Дуже прошу слушної поради.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…