Так вийшло, що я був коханцем молодої заміжньої жінки. Їхньому шлюбу було лише кілька місяців, її чоловік поки що живе за кордоном, кілька разів на рік приїжджаючи до неї.
Я наївний думав, що вона його покине, розлучиться і буде зі мною. Вона не раз говорила, що вже не любить його, а він сам не приділяє їй ніякої уваги і не цінує її, і напевно сам їй там зраджує.
Через якийсь час вона з’їздила до нього, а коли повернулася, наші з нею стосунки помітно охолонули. Вона сказала, що він «поводився краще» після того, як вони серйозно там посварилися і в під час сварки вирішили розлучатися.
Вона виявилася неготовою до розлучення ні морально, ні фінансово, хоч я сподівався, що їй вистачить духу це зробити. Вона не зізналася своєму чоловікові, що зраджувала йому, хоча начебто збиралася.
Не знаю, навіщо це робити, якщо нічого не хочеш міняти. На мій погляд, якщо зраджувати людині від початку шлюбу, то навряд чи цей шлюб буде щасливий.
Я розлютився і сказав, що залишатися в ролі коханця більше не можу, що хочу з нею нормальних стосунків. Ми посварилися і зрештою розлучилися.
Про зраду вона своєму чоловікові так і не сказала, і говорити доки не збирається, мовляв, не хоче поранити його почуття. У мене є на неї компромат із нашим з нею докладним листуванням.
Здати її чоловікові чи ні? Коли вона зраджувала своєму чоловікові, то не відчувала жодних докорів совісті і вона навіть зараз, як сама каже, не шкодує про те, що сталося.
Значить, вона рано чи пізно це знову зробить. Я хочу зробити це не для того, щоб помститися їй, а тому, що я бачу, що людина зробила погану річ і вирішила, що можна вийти сухою з води, залишивши все як є. Та й зі мною вона при цьому обійшлася не дуже гарно.
Заміж за нього вона вийшла, як сама мені сказала, бо боялася залишитись одна (хоча вона дуже симпатична і ще зовсім молода). Напевно, не змогла знайти сили і сказати «ні» у відповідь на його пропозицію, оскільки їхні стосунки тривали дуже довго.
Відносини у них не завжди були на відстані, але при цьому до шлюбу вони тривали в такому форматі вже багато часу.
Дайте, будь ласка, пораду. Чи маю я моральне право здавати її чоловікові (а там відповідно чоловік з’ясує, що коханцем був саме я) чи нехай це все залишиться на її совісті, а життя рано чи пізно саме викладе їй урок?
