Маю близьку подругу Марину. Коли ми познайомилися, вона прийшла до нас працювати економістом, справила на мене гарне враження, весела, цікава та приблизно мого віку.
Я вирішила, що нам потрібно стати подругами. Виявилося, що вона незаміжня і перебуває в активному пошуку майбутнього чоловіка. На той момент їй було 31 рік.
Саме час заводити дітей, поки що, як кажуть, не пішов поїзд. Мені завжди подобався її запал і те, як вона ставиться до життя в цілому.
Вона не сумує, хоча незаміжня і немає дітей у такому віці. У неї немає свого житла – знімає, грошей теж немає – зарплата просто смішна, така, щоби тільки з голоду не померти і на тому спасибі.
У мене хоч і було все те, про що мріє в наш час будь-яка жінка, але таким оптимістичним настроєм і поглядом на життя я ніколи не могла похвалитися. І, якщо чесно, я тоді не дуже вірила, що жінка після тридцяти років може вийти заміж (зараз я змінила свою думку).
Марина ж сподівалася на те, що неодмінно буде щаслива з якимось високим, гарним, турботливим, розумним, добрим, щоб без шкідливих звичок, далі за списком. Причому список вимог до майбутнього чоловіка, треба зауважити, був величезний і вміщався лише на аркуш формату А1 та й то дрібним почерком.
На що я не раз їй натякала, мовляв, зменш свій запал, таких чоловіків на світі просто не існує. Зменш обороти, понизь цю планку.
Але Марина категорично не слухала мене. А чоловікам вона подобалася: гарна, добре за собою стежить, одягається зі смаком.
Але вона від усіх вернула носа. Кілька разів навіть отримала пропозицію руки та серця, але ні.
Вона собі краще знайде, вона варта кращого. Чи не ідеальні якісь чоловіки всі траплялися, то не дуже гарний, то з надмірною вагою, то якийсь незрозумілий, то просто охоронець.
Тим часом роки йшли, навіть не йшли, а біжали. І ось моїй подрузі Марині вже сорок два роки.
Короля так і не знайшла, дітей не народила, веселості помітно поменшало, як і колишнього запалу, і все, що зараз у неї є, так це кілька нерозлучних подруг та нелюбима робота, на яку ходить як на каторгу.
Коротше, туга. І вона мені сама каже: «Ось дурна була, слів немає. Пропонували заміж, іти треба було. Без чоловіка одній дуже важко, та й без дітей якось не весело».
Марина, звичайно, не сумує, сподівається познайомитися з кимось, вийти заміж і бути щасливою, але про дітей уже й не думає, залишила цю ідею. Які діти у її віці?
Їх же треба встигнути виховати та поставити на ноги. Марині, та й усім жінкам, які бажають вийти заміж, хочу нагадати, що ідеальних чоловіків немає, не було і не буде, природа їх не створила і навряд чи колись створить.
Тому чоловіків треба приймати і любити такими, якими вони є. А вони у відповідь кохатимуть вас, таких недосконалих та далеких від ідеалу.
