Чоловік не дозволяє оплачувати весілля моєї дочки. У мене другий шлюб, від першого є дочка Жанна, яка якось одразу не порозумілася з вітчимом. Я думаю, річ навіть не в ньому, просто дочка дуже любить свого батька і не могла мені пробачити, що я покохала іншого.
Коли ми з другим чоловіком стали жити разом, вона поводилася жахливо, зухвало, грубіянила, тікала з дому і в результаті переїхала до свого батька, хоча умови у нього були набагато гірші, ніж у нас. Згодом дочка на мене перестала сердитися, вона закінчила вуз, влаштувалася на роботу, познайомилася з хлопцем і стала жити самостійним життям.
Нині вони збираються одружитися. Хлопець іногородній, навчається в інституті, підробляє, щоб сплатити орендовану квартиру. Зрозуміло, що грошей на весілля вони не мають (на тата нашого розраховувати не доводиться), але я побачила по обличчю моєї доньки, як їй хочеться хоча б скромний захід.
Я пообіцяла, що їй допоможу фінансово. Дістала грошей із відкладених на чорний день. Разом із донькою знайшли фотографа, купили сукню, орендували затишне кафе та замовили банкет на 25 осіб. Уклалися в суму трохи більше 30 тисяч гривень. Для нас це не такі значні гроші – обидва непогано заробляємо.
Але чоловік несподівано висловився проти, аргументував тим, що його дочка завжди ненавиділа і за людину не вважала, і допомагати їй він не має наміру. Жодні мої пояснення слухати не став, уже кілька днів зі мною не розмовляє.
Боляче від черствості та жорстокості мого чоловіка. Адже я свого часу зруйнувала через нього сім’ю, заподіявши своїй дівчинці страждання, а він цього, виявляється, не цінує та не розуміє. Прикро.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…