Я навчалася у Києві і після закінчення навчання залишилася тут. Сама себе забезпечую, плачу за квартиру, одягаюся, взуваюся.
Мама мені ніколи не допомагала, вона була впевнена, що я якось впораюся сама. А мені реально було важко, ця моторошна відповідальність за себе одну.
Вічні пошуки то роботи, то житла. Життя із чужими людьми. Думала, що в моєму житті з’явиться кохана людина, але ні, всі мої «любові» закінчуються погано.
Іноді мені здається, що коли я закохаюся, у мене все руйнується. Були й друзі, одні зраджували, інші після позичання грошей зникали.
Потім не стало мами. Мені було дуже тяжко — я залишилася зовсім одна. У цей момент мені така потрібна була підтримка, щоб хтось сказав, що все налагодиться.
Але друзі та багато родичів говорили, що все в тебе буде погано, і в житті, і я одна. Я перестала спілкуватися з ними. Одна зовсім лишилася.
Я продала батьківську оселю, купила квартиру в кредит. І знову, потрібно самій за цей дах платити. Так утомилася.
Терплю нелюбиму роботу. Щодня як на каторгу. Зараз шукаю нову, мабуть, треба міняти хоч щось.
У мене зовсім не складається особисте життя — я завжди одна. Хоча не потвора, можна сказати, що навіть приваблива. Мені так не хочеться бути однією. Боюся, що дітей у мене також ніколи не буде.