«Питаю її: ну що, доню, що ти собі вибрала на ті гроші, що ми з батьком подарували? А вона очі ховає, губи тремтять, бачу — от-от розплачеться…»
Пані Ольга розповідає це з таким болем, що аж серце стискається. Зараз жінка просто місця собі не знаходить від обурення.
На чоловіка своєї доньки вона зла настільки, що, здається, голіруч би його розірвала.
Самій Оксанці вона вже твердо сказала: якщо та вирішить розлучитися — батьки її повністю підтримають. Приймуть, допоможуть, обігріють. «Кидай, доню, цього жлоба, і навіть не сумнівайся!» — відрізала мати.
— Я впевнена, що не любить її Тарас ні крапельки, — зітхає жінка.
— Те, що він наговорив і що наробив — це взагалі не про любов. Я, якщо чесно, навіть у страшному сні уявити не могла, що він на таке здатний. І головне: у рідної дружини забрав, а своїй матері віддав!
Це взагалі як називається? Так, моя Оксанка зараз не працює. Але ж це було їхнє спільне рішення! Онук потребує реабілітації, кволенький він у нас ще, який йому садочок?
Оксанці нещодавно виповнилося тридцять. Заміжня, синочку Данилку зараз три роки і сім місяців.
Заміж вона вийшла шість років тому, чоловік старший на чотири роки. Після весілля молодята трохи поскладали грошей, влізли в іпотеку, купили невеличку двокімнатну квартиру в новобудові.
Коли вирішили квартирне питання, надумали народжувати. Виносила маля вона без проблем, легко, немовля зʼявилося на світ вчасно вчасно.
Спочатку Данилко ріс здоровим, ніяких тривог не було. А потім стало ясно, що щось іде не так. У два рочки малюк переніс надзвичайно складну операцію на сердечку.
Видужав, слава Богу, але лікарі суворо попередили: хворіти дитині вкрай небажано.
— Ну і стало зрозуміло, який тут може бути дитсадок, — розводить руками пані Ольга.
— І зять, і донька розуміли: до самої школи хлопчика треба берегти як зіницю ока. Наймати няню? А який сенс? Віддавати всю доньчину зарплату чужій тьоті, та ще й зверху доплачувати?
Я ще працюю, сваха от тільки-тільки на пенсію вийшла, але вона з онуком сидіти бажанням не горіла. Вона взагалі в нас жіночка лінива. Скажіть, хто зараз при доброму здоров’ї день у день на пенсію всідається?
Оксанка спокійно звільнилася замість того, щоб виходити з декрету на роботу.
Звісно, на одну зарплату чоловіка жилося їм не розкішно. Але якось давали раду: іпотеку справно платили, на продукти вистачало.
Оксанка вела господарство дуже економно, тринькати гроші вона ніколи не вміла. А на себе жінка взагалі майже нічого не витрачала.
Під словами «на себе» маються на увазі елементарні жіночі радощі: перукарня, обновки, косметика. Оксанка майже не фарбується, кінчики волосся ходить підрізати до куми, манікюр робить собі сама.
Раз уже вирішили, що на роботу вона не виходить, то й новий одяг купувати ніби не треба.
А щоб вийти в поліклініку, погуляти з малим у дворі чи збігати в супермаркет — у неї наче все було.
— Ну як «було»… — гірко хитає головою мати.
— Усе ще з тих часів, як вона дівувала. А вона ж і тоді економила. Одне слово, порадилися ми з батьком і вирішили подарувати їй на ювілей нормальну суму — двадцять тисяч гривень.
Думали: хай дитина хоч на літо купить собі щось гарне, чи на осінь якусь куртку теплу пригледить.
Оксанка тим часом пробує підробляти віддалено, довго шукала роботу в інтернеті. Зараз ніби справа зрушила з мертвої точки, але великих заробітків ще не видно.
Тому свій тридцятий день народження молода жінка вирішила не святкувати гучно.
Чоловік, батьки (свекруха не приїхала), попили чаю з тортиком — от і все свято. Гроші ж бо треба берегти.
— У мене таке неприємне відчуття, що донька вважає себе винною через те, що не приносить грошей у дім, — обурюється пані Ольга.
— Хоча це ж абсолютно не так! Дитина їхня спільна, рішення приймали разом. У чому її провина? Але, мабуть, Тарас добряче їй ці думки в голову втовкмачив. М’яко так переконував, тиснув, по краплі вселяв у дружину це почуття провини.
Коли батьки приїхали привітати доньку і сіли за стіл, зять сказав дружині гарний тост: мовляв, не уявляє, що б він без неї робив, дякував за затишний дім і сина.
Але на ділі — навіть на простеньку квіточку не витратився! Ольгу Іванівну це тоді неабияк зачепило.
— Ну, а ми з батьком даруємо тобі, Оксанко, двадцять тисяч, — сказала тоді теща, простягаючи конверт (батько свій букет вручив ще з порога).
— Витрать їх на себе, чуєш? Потіш себе трохи, купи гарних речей. Для жінки це дуже важливо!
Посиділи по-сімейному, з онуком погралися та й поїхали додому. Мати з донькою зідзвонюються майже щодня.
Минув час, і Ольга Іванівна почала обережно розпитувати: що ж Оксанка собі замовила, що вибрала?
Донька якось відмовчувалася, казала, що руки не доходять, обіцяла сісти й погортати інтернет-магазини. А потім заїхала до батьків із малим, і тут довелося зізнатися: цих грошей у неї вже немає.
— Зять забрав! Уявляєте?! Ледь не наступного дня після того, як ми їх подарували! — Ольга Іванівна вже не може стримати емоцій і навіть зривається на міцне слівце.
Чоловік, бачте, заявив Оксанці, що він настільки замахався один тягнути родину, що вже й слів немає.
— Я працюю, працюю, працюю! — кричав Тарас.
— Гроші заробляю, а власній матері не можу дати на зуби! Що я за мужик такий, що я за син?! Оксано, ну які ще «твої» гроші, га? Усі гроші — наші, це бюджет сім’ї! Немає ніяких «твоїх» подарунків.
Я один горбачуся, а ти лахів вирішила накупити?! Я чомусь не дозволяю собі одним махом двадцять тисяч спустити на шмотки!
А ти накидала в корзину всякого барахла і зібралася витратити все до копієчки зі спокійною душею? Як заробляти — то тебе нема, а як витратити — то вмить?!
Сказав як відрізав.
Поклав конверт із грошима собі в кишеню і відніс їх матері. Свекруха, бачте, перед пенсією не подбала про свої зуби, працювати не захотіла, а тут раптом терміново знадобилися гроші на нову коронку.
Ольгу Іванівну ще й цей факт дратує до нестями: взяла чужі гроші, та ще й Оксанці повідомлення накатала! Мовляв, «не можна в сім’ї ділити гроші на свої і чужі».
— Знаєш що, доню, — сказала як відрізала мати.
— Я твого дивака на літеру «м» знати більше не хочу. Ноги моєї у вас не буде, а його я до себе й на поріг не пущу. Йди від нього, бо далі буде тільки гірше. І свекруха твоя — людина гнила.
З моїм характером я б йому й копійки не віддала! Я б ще зрозуміла, якби в сім’ї якась біда чи гостра нужда була. Але забрати гроші, подаровані дружині, і віднести їх своїй мамусі — це просто дно.
Я й подумати не могла, що він на таке здатний. Розлучайся, квартиру поділите.
Ми з батьком допоможемо чим зможемо, купиш собі окреме житло, а поки поживеш у нас.
Оксанка поки на розлучення не наважується.
А зять навіть спробував виправдатися перед тещею: мовляв, він мав повне право дати матері гроші. Яка різниця, з якої кишені — з його чи з конверта дружини? Вони ж одна сім’я! Звісно, після таких слів зятя послали. Грубо і дуже далеко.
Від редакції:
Цю життєву історію нам надіслала наша читачка, а ми лише дещо адаптували її для рубрики, адже ситуація до болю знайома багатьом жінкам. Як часто за красивими словами про “затишний дім” ховається знецінення щоденної материнської праці та жіночої жертовності.
А як ви вважаєте: чи мала право молода мама витратити ці подаровані гроші на себе, чи в родині справді все до копійки має бути спільним?
