Мене звати Марина, і я з України, але вже кілька років живу в Англії. Я завжди вірила у вищі сили, і цей випадок, про який я хочу розповісти, тільки зміцнив мою віру.
Того літньо-осіннього дня, коли трапилася ця історія, я працювала помічником адміністратора в невеликому хостелі, а адміністратором була моя мама.
Ми з нею завжди добре ладнали, і наша співпраця була такою ж гармонійною, як і наші стосунки. Хостел розташовувався на другому поверсі багатоповерхового будинку, і хоча це було затишне місце, нам часто доводилося мати справу з різними людьми, деякі з яких залишали по собі не найкращі враження.
Того дня ми чекали на нового гостя, який забронював кімнату на одну-дві доби. Час його прибуття був зазначений після полудня, і я, сидячи на кушетці біля дверей, очікувала його приходу.
Але в якийсь момент мене зненацька потягнуло до туалету, і я, вагавшись лише мить, пішла у бік коридору.
Не встигла я вийти з кімнати, як раптом почула легкий стук у двері. Щось у цьому стуці було незвичним, воно викликало у мене дивне відчуття, ніби на порозі стоїть не просто людина, а щось інше, небезпечне. Я зупинилася на півдорозі і вирішила обережно повернутися до дверей, щоб поглянути на гостя через вічко.
Переді мною стояв чоловік, повністю одягнений у чорне. Його вигляд одразу викликав у мене тривогу. Він дивився прямо у двері, але водночас обережно оглядався навкруги, ніби щось шукав або когось чекав.
І тут він раптом почав крутити головою, ніби розминаючи шию. Здавалося б, нічого особливого, але цей жест був настільки дивний і несподіваний, що по моїй спині пробіг холодний вітер страху. У мене з’явилося відчуття, що його голова може повернутися на всі 360 градусів, як у фільмах жахів.
Я намагалася заспокоїти себе, але страх наростав з кожною секундою. Я знала, що якщо не відкрию двері, це зробить моя мама. Не маючи іншого вибору, я вирішила діяти і відкрила двері.
Переді мною постав високий чоловік, одягнений у чорне з ніг до голови. Його туфлі були настільки начищені, що здавалися дивними у порівнянні з його загальним виглядом.
Але найбільше мене вразила його валіза. Вона була величезною, як для людини, яка мала залишатися лише на кілька днів. Мене одразу охопило відчуття, що цей чоловік — не той, за кого себе видає.
Я запросила його пройти, і він сів на кушетку. В його поведінці було щось неприємне, щось таке, що викликало відчуття тривоги. На його обличчі красувався великий синець, і хоча це може бути результатом різних життєвих обставин, в комбінації з усім іншим це лише підсилювало мої підозри.
Він говорив грубо, з неприхованою злістю, і я відчула, що цей чоловік може стати серйозною проблемою. Він відразу викликав відторгнення, ніби був уособленням чогось темного і небезпечного.
Я, маючи певні повноваження, вирішила відмовити йому у поселенні. Цей крок не був легким, але інтуїція підказувала мені, що я повинна діяти рішуче.
Чоловік, почувши мою відмову, став ще агресивнішим. Він почав заявляти, що ми не маємо права відмовити йому, що він залишиться у хостелі, хоч би що ми робили.
Я, пам’ятаючи про всі попередні випадки з подібними гостями, твердо стояла на своєму. Зрештою, я сказала йому, що якщо він не покине приміщення, ми викличемо поліцію.
Він знехотя погодився вийти, але залишився на сходовому майданчику, де почав голосно говорити і викликати поліцію на нас. Як виявилося, він був адвокатом, і переконано вважав, що ми вчинили неправильно.
Поліція прибула дуже швидко, і хоча я вже сиділа на кухні, тремтячи від страху, мені довелося вийти і пояснити ситуацію. Я почувалася вразливою, адже в чужій країні завжди відчуваєш себе трохи чужим, але я знала, що діяла правильно. Поліція вислухала мене, а чоловік продовжував наполягати на своєму, вимагаючи, щоб його поселили у хостелі.
Зрештою, поліцейські погодилися, що я мала всі підстави для відмови, і попросили чоловіка покинути будівлю. Він залишився незадоволений і навіть наступного дня прийшов у наш район, розпитуючи мою маму, чи не потрапила я у неприємності через своє рішення.
Цей випадок залишив у мені глибокий слід. Я була впевнена, що уникла великої біди, не поселивши цього чоловіка, і навіть тепер вірю, що моє рішення було правильним. Ця історія лише підкреслила для мене, наскільки важливо прислухатися до своєї інтуїції, особливо в ситуаціях, коли на кону стоїть щось більше, ніж просто робота.
