Чотири роки тому я познайомилася з чоловіком, високий гарний, із витонченими манерами та вмінням себе красиво подати. Інтелігентний, ефектний, стильно одягнений, загалом чоловік моєї мрії.
Такі чоловіки відразу впадають у вічі, але виглядають недоступними. Було зрозуміло, що він іноземець. Побачивши його, я одразу вп’ялася в нього очима.
Мені хотілося його запам’ятати, хотілося якомога довше поговорити, побачити посмішку. Працювала на той час звичайним клерком у фірмі, у відділі роботи з VIP-клієнтами.
Коли він попросив мій номер, я розгубилася, але написала. Він подзвонив одразу і призначив зустріч. Цю першу зустріч я пам’ятаю як сьогодні, настільки вона важлива для мене, що запам’яталася напевно на все життя.
Зустрілися ми наступного дня, сказати, що закохалася — нічого не сказати. Зустрічалися щодня, за моєю ініціативою, близькості не було близько місяця.
Чоловік моєї мрії виявився розлучений, старший за мене на 11 років. Ті дні були найщасливішими в моєму житті. Він показав мені інший бік життя, цікавий і яскравий.
Це час був наповений коханням. Зараз ми одружені, маємо двох дітей. Я досі всім серцем палко його кохаю, прокидаюся раніше, щоб подивитися, як він спить.
Мої хлопчики – це його маленькі копії. Я дивлюся на них і моє серце наливається великою ніжністю до мого чоловіка. Він найкращий чоловік, якого я зустрічала і бачила за все моє життя.
Здавалося б, ось воно щастя, але останнім часом ми часто лаємося і винна завжди я. Чому? Напевно, тому що ми різні.
Я зі звичайної сім’ї, він забезпечений чоловік і в нього на все високі стандарти, він дуже вимогливий до всього. В нас різні погляди на життя.
Дуже важко мені переробити себе, звичайно ж, на краще, але все ж таки. Останнім часом ми маємо постійні розбіжності.
Я дуже щаслива, що він, такий коханий, рідний і недосяжний для багатьох. Часом я не розумію, що він знайшов у мені. Також я постійно порівнюю себе з іншими дівчатами, і не на свою користь.
Я дуже люблю свого чоловіка. Душею я хочу постійно йому догодити, але виходить чомусь навпаки. Я завжди ставлю його інтереси вище за свої, вище за себе, а він не помічає, все не так.
Я розумію, що мені треба працювати над собою, я багато чого не вмію. Не вмію подати себе, не вмію красиво висловлювати свої думки в його колі, не вмію танцювати і постійно переймаюся через це.
Я дуже невпевнена у собі і постійно його ревную. Потім скандалю і постійно прошу пробачення. Я знаю, що я не пара йому, він гідний шикарної дівчини.
Хочу відзначити, що мій чоловік у всіх на увазі, він займає досить високу посаду, тому мені потрібно постійно виглядати поруч з ним добре. Вдягаюсь я тільки з ним, бо я не розумію, як треба вдягатися.
Почуття непоноцінності поруч із ним постійно тисне на мене. При цьому мій чоловік мені не зраджує, він – чудовий сім’янин, люблячий чоловік і батько, чудовий коханець.
Ми нічого не потребуємо, є машина, достаток, але немає душевного спокою. При цьому постійна справедлива критика чоловіка дуже давить на мене.
Багато хто каже мені, що мені дуже пощастило. Та я й сама це розумію, але не можу дійти згоди із собою. Записалася на різні курси розвитку своїх деяких якостей, таких як ораторська майстерність, мова, тренер для плавання.
Ходжу, але не бачу прогресу, і це ще більше вселяє в мене невпевненість. До того ж двоє моїх дітей, із якими треба займатися, грати, гуляти, купати.
Є нянька, але все одно не встигаю. Часто мені здається, що я ще неправильна мама. Загалом усі думають, що в мене все добре, я посміхаюся, а в душі все погано.
