Відмовилася виходити заміж за місяць до весілля. Мені 23 роки. Зустрічалася з хлопцем півтора року, потім він зробив мені пропозицію. Я погодилася, почали готуватись до весілля, але на душі чомусь було неспокійно. Я думала, що ми обійдемося скромним весіллям, посидимо в ресторанчику з батьками і найближчими друзями, а потім поїдемо кудись подорожувати.
Але батьки мого нареченого вирішили влаштувати банкет із лімузином, голубами, виїзною церемонією та купою гостей. Купили мені довгу сукню та туфлі на високих підборах, хоча я хотіла коротку з кросівками.
Тут уже я мовчати не стала і великою мірою посварилася з майбутньою свекрухою, яка чомусь уявила, що може все вирішувати за нас. Хлопець мій став виправдовувати матір, мовляв, вона хоче якнайкраще і для нас старається. А я як уявила, що вона й далі втручатиметься в наше життя, так і заміж виходити розхотілося.
Сказала хлопцеві, що не готова, запропонувала відкласти весілля. Звичайно, не лише через його батьків, загалом почала сумніватися у своєму виборі. Тепер уже він мені закотив істерику і заявив, що якщо я передумала, то можу котитися на всі чотири сторони, він принижуватися не має наміру.
Я зібрала речі і поїхала до мами до свого рідного міста. Так його мати мене і там дістала, дзвонила щодня, ображала та вимагала повернути вкладені у весілля гроші. А я що, її про щось просила? Хіба це мені потрібен був цей карнавал із музикантами, каретами та іншою мішурою?
Довелося поміняти номер телефону, так вона мамі почала дзвонити і погрожувати. Пробувала поговорити з хлопцем, щоб угамував свою матір, але він трубку не бере. Незабаром сесія і мені навіть страшно повертатися назад, чи мало що вони ще придумають.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…