З Людою ми зустрічаємося майже три роки, з другого курсу. У нас чудові стосунки, я її по-справжньому кохаю, та й вона мене теж (хоча про це, звичайно, точно може сказати лише вона сама). І весь цей час нам доводиться долати різні труднощі, з якими, зазвичай, пари нашого віку не стикаються.
І остання наша велика сварка сталася через черговий дорогий подарунок. Її подарунок мені.
Справа в тому, що вона – єдина дочка у дуже забезпеченій сім’ї, а я звичайний такий хлопець, яких мільйони. Хіба досить привабливий зовні: спортивна фігура, зріст 191 см, блакитні очі та інші дівочі мрії.
Як тільки ми почали зустрічатися, її рідні та друзі «відповідного рівня» спочатку не сприймали мене всерйоз, вважаючи, що я – тимчасове захоплення їх дорогоцінної Людочки. Коли з’ясувалося, що стосунки у вас побудовані не тільки заради близькості, що ми дійсно підходимо одне одному і щасливі разом, почалися різні інтриги аж до дуже кумедних та безглуздих ситуацій.
Все це ми пережили, іноді разом сміялися, іноді злилися на людей, що лізли не в свою справу, але тиск суспільства певною мірою нас згуртував і зблизив ще більше. Звичайно, досі навіть близькі друзі не всі вірять, що я з нею не заради грошей, а вона в мені бачить не лише красеня Кена з лялькового набору Барбі.
Можливо, вони мають на те підстави, оскільки з боку наші стосунки часто виглядають так, ніби я живу за її рахунок і зустрічаюся з нею заради її подарунків. Це і є основною причиною наших сварок, включаючи останню.
Ще на початку наших відносин ми з Людою знайшли в собі сили поговорити про все відверто і чесно. Я пояснив їй, що ніяк не зможу водити її дорогими ресторанами і робити їй дорогі подарунки, але й від неї нічого дорогого приймати не буду.
На себе вона може витрачати гроші батьків так, як вважає за потрібне, але я про себе піклуватимуся сам. У мене є підробіток у вільний від навчання час, мої батьки мені теж фінансово допомагають, тому я зовсім не потребую.
Але на практиці нашої домовленості практично не дотримується. З завзятістю та з усією можливою жіночою підступністю Люда намагається дарувати мені все поспіль, починаючи від дорогого одягу, годинника та електроніки і закінчуючи позашляховиком на моє 21-річчя. Який я зажадав повернути, що й спричинило нашу сварку на межі розставання.
Нормальні подарунки для чоловіків, які зазвичай дарують коханому, це не для неї. Вона приховує реальну вартість речей (те, що мій годинник коштує 4 тис. євро, я дізнався випадково від її подруги, яка в цьому розбирається), «забуває» у мене новенькі планшети та фотоапарати, купує «для себе» посуд та постільну білизну.
Ні м’які прохання, ні ультиматуми, ні сварки не допомагають. Люда продавлює, просочується і нав’язує свої рішення та свою думку, а я через це почуваюся «утриманкою».
Справа не в тому, що для мене важлива думка оточуючих, які «розуміюче» посміхаються, коли дізнаються про черговий неприйнятий подарунок. Люди, думка яких для мене по-справжньому важлива, в курсі ситуації та все розуміють, інші ж можуть собі думати, що хочуть.
Але мені важливо, що я відчуваю сам і як це виглядає для мене самого, для нас. Адже щастя не в грошах і не в подарунках, але як це пояснити коханій дівчині, якщо ніякі здорові аргументи на неї не діють?
