Після розлучення з колишнім чоловіком, син став замкнутим, і коли я починала розмову про проблеми у школі, намагався одразу піти до своєї кімнати. Спочатку я сподівалася, що чоловік спілкуватиметься з сином, як обіцяв, але він зник із нашого життя назавжди.
А Антон став прогулювати уроки, міг цілий день просидіти за комп’ютером та не розмовляти зі мною. На мої зауваження почав грубіянити.
Я намагалася поговорити з ним, контролювати, але часу на виховання було мало, мені довелося влаштуватися ще на одну роботу, щоб забезпечити сину гідне існування. Він не звертав уваги ні на мої прохання, ні на сльози і ця його байдужість стала нестерпною.
Син вважав мене винною, але що я могла зробити, коли чоловік якось прийшовши з роботи, сказав, що йде до іншої. Було боляче від його зради, але я думала, що хоч із сином він підтримуватиме стосунки.
Сама ж я не справлялася, і не знала, де шукати допомоги. Дідуся у нас не було, мого батька не стало задовго до появи Антона. Після чергового виклику до школи вчителька мені сказала, що у них відкрили секцію дзюдо, і порадила записати до неї сина.
Я вирішила поговорити з сином, і він напрочуд легко погодився. Допоможе це чи ні, але хоч я знатиму, що він не хитається вулицею з поганою компанією.
Тренер мені відразу сподобався, а син спочатку був не дуже задоволений, адже там була дисципліна, і доводилося займатися, а він звик гуляти чи сидіти за комп’ютером. Якось, бачачи, що він не збирається на тренування, я ніби між іншим сказала: «Якщо тобі важко, то кидай поки я не заплатила за наступний місяць».
Він мовчки почав збиратися і після цієї розмови більше не пропускав занять. Сина ніби підмінили, став вивчати уроки, не пропускав школу, з тренування приходив і цілий вечір ділився зі мною враженнями.
Іноді допомагав мені з прибиранням, бачачи, що я не встигаю. Виявляється, тренер сказав, що з поганими оцінками не допускатиме до тренувань, а син уже звик займатися.
Я не могла повірити, що стороння людина може так вплинути на мого сина, і дуже вдячна за це.
На нашій старенькій кухні пахло м’ятою та свіжим пирогом, але розмова клеїлася важко. Я дивилася…
Дев’ятнадцять років… Це той небезпечний і прекрасний вік, коли море по коліна, а любов здається…
Той проклятий чемодан на коліщатках знову виповз із шафи. Поважний кіт Мартин чудово знав: якщо…
— Сидиш там по своїх заробітках, копійку до копійки складаєш, а тут твій рідний син…
— Ритко, ти чула? Твій Васько з міста молоду жінку привіз! Таку кралю, зовсім дівча!…
Крутишся собі роками в одному ритмі, дім — робота, робота — дім, і здається, що…