У мене були серйозні стосунки з чоловіком близько року. І він сам раптово без особливої причини просить мене розлучитися з ним.
Для мене це стало повною несподіванкою і серйозним ударом, дуже важко переживала наше розставання, оскільки сильно прив’язуюсь до людей. Через деякий час ми знову зустрічаємося із цим чоловіком, і у нас починаються нові стосунки.
А потім знову несподіване розлучення без причини після телефонної сварки. Чекали 3 роки, що хтось із нас зателефонує першим.
Думали одне про одного, сумували, але набратися сміливості і переступити через свою гордість ніхто з нас не наважився. Я була цілком впевнена, що ми ніколи більше не будемо разом і незабаром вийшла заміж за іншого.
Мій коханий – гарний видний чоловік із гарної родини. Я, проживши лише кілька років у шлюбі, встигла звикнути не лише до фінансової забезпеченості, а й до регулярних образ.
Приблизно раз на півроку у нас із чоловіком траплялися сварки, в яких він мене ображав. Я нікому не розповідала, не виносила сміття із хати, пробачала, щоб зберегти сім’ю.
Сподівалася, що все налагодиться і чоловік зрозуміє. І тут раптом повертається моє старе кохання!
Ми з ним починаємо скромне листування на теми, що нічого не значать, і за півроку це перетворюється на пристрасний роман в інтернеті. Я охолола до чоловіка, по-іншому подивилася на нього самого та на його ставлення до мене.
Розповіла подругам і мамі про те, як він кривдив мене, всі були шоковані, оскільки навіть не підозрювали про його характер та побутову жорстокість.
І ось я зважилася побачитися зі своїм минулим. Просто так, заради інтересу, перевірити, чи залишилися у мене почуття.
І в нас закрутився палкий яскравий роман. Напевно, саме цього мені так не вистачало всі ці роки у нашому спокійному сімейному житті.
Я кілька разів зрадила чоловіка, але жодного разу у мене не було почуття провини. Натомість з’явилися інші думки, може, я не з тим чоловіком вирішила пов’язати своє життя, може, ще не пізно все виправити?
Адже дітей у нас із чоловіком не було, хоча завести їх ми хотіли та намагалися. Якось після чергової сварки з чоловіком ми з ним розлучаємося.
Швидко ділимо спільно нажите майно, ділимо машину і чоловік відвозить мене до батьків. Як не дивно, мені було боляче розлучатися із чоловіком.
Хотілося кричати і плакати, душа розривалася на частини, і я не знаходила собі місця. А мій коханець (адже ми офіційно не розлучилися з чоловіком) був просто щасливий, що я ухвалила таке правильне, на його погляд, рішення.
Клявся мені в любові до труни, здував порошинки і будував плани на майбутнє, наполягаючи на моєму офіційному розлученні. З моменту розлучення з чоловіком минуло вже 2 місяці.
Плакати мені вже не хочеться, але біль залишився. Як побачу чоловіка очі відразу на мокрому місці, він такий рідний, звичний, у нас з ним стільки загальних спогадів.
Але зараз я практично живу у коханця. У побуті він кращий за чоловіка, уважніший, ніжніший.
Але все одно зараз для мене обидва ці чоловіки однаково дорогі. Знаю, що потрібно зробити вибір, оскільки не можна любити обох.
З коханцем після романтичних перших місяців починаються звичні побутові проблеми. Я розумію, що це нормально, що я сама не ідеальна, що людину після тридцяти вже не переробити.
Ще мені не подобаються його рідні, вони надто настирливі. У нас із його сім’єю різні погляди на життя, різні уподобання. Та й з моїм новим чоловіком у нас різні музичні смаки, ми любимо різні фільми, по-різному ставимося до свят, до кар’єри і т.д.
Чоловік пропонує все забути та почати з чистого аркуша. Мені забути, що він підіймав на мене руку, йому, що я зустрічалася з іншим чоловіком.
А «коханець», готовий виконувати всі мої забаганки, живе і дихає мною, але багато в ньому, у побутовому житті, в його поведінці вже починає мене дратувати. А що буде далі?
Я думала, що час розставить на свої місця, але постійні порівняння старого та нового, страх перед необхідністю зробити остаточний вибір мене мучать день у день. Дуже важко так жити, і я просто не знаю, що мені робити.
