Для мене склалася складна ситуація. Нещодавно я розлучився з дівчиною. З самого початку наших відносин ми обидва розуміли, що це неминуче, оскільки вона має дитину, і вона дуже переживала за її добробут.
Я не міг дати того, чого вона хотіла (матеріально я не був готовий до цього, живу з мамою, зарплата мізерна). Якось вона з тоном жалю сказала: «Якби ти був самостійнішим, я пішла б до тебе, не замислюючись».
Але назад шляху вже не було. Між нами була пристрасть, ми обожнювали одне одного, були дуже теплі стосунки. Я допомагав їй прийти до тями після хворобливого розлучення. Все це тривало майже три роки.
За цей час я дуже прив’язався до неї душею та тілом, між нами був дуже міцний емоційний зв’язок. Ми домовилися, щоб не сталося, ми залишимося друзями, і не втрачатимемо зв’язку, оскільки стали вже майже рідними людьми, я їй пообіцяв.
Але настав час розставання. Можливо, у неї хтось з’явився, вона мені про це не говорить, напевно, не хоче мені робити боляче. Я думав, що до цього був готовий, але насправді виявилося зовсім не так.
Все це я переживав дуже гостро, пив заспокійливі, ходив до психолога. Зовсім не хотілося їсти, заснути не міг, спав по три години на добу, палив дві пачки на день.
Друзі та близькі мене не впізнали. Але спілкування між нами тривало. Мені це давалося насилу, бо розумів, що як раніше вже не буде.
Нині вона мені іноді дзвонить, іноді пише. Я постійно думаю про неї, сумую. Зараз я зрозумів, що мені краще все це припинити і спробувати забути.
Але зупиняє моя обіцянку. З іншого боку я не знаю, чи готовий я повністю припинити спілкування, раптом настане час і мені знову захочеться почути її голос.
