Зʼявилася дитинка. Знову мовчала. Чоловік допомагав, я мовчала. Хоча мама запитувала, чи є допомога від чоловіка. За її інтонацією відчувалося, що вона передчувала негативну відповідь, можливо, чекала скарг. Але чоловік допомагав. І про мене дбав, і про доньку. Чоловікові подобалося вкладати доньку спати, співати колискові пісні, гуляти з нею. У якийсь момент я навіть почала відчувати почуття сорому перед мамою за те, що в мене хороший чоловік

У нас з моєю мамою стосунки стають все гірші й гірші з кожним днем. Що краще ми з чоловіком живемо, то потворніше мама поводиться. Вона визнає, що її з’їдає заздрість. Я не розумію: ну от як можна заздрити близькій людині, тим паче рідній доньці?!

Коли я вийшла заміж, ми з мамою добре спілкувалися. Але на весіллі відбувся перший неприємний момент: мама випила і почала рахувати гроші при всіх гостях, які ми витратили на весілля, та казати, що свого часу теж хотіла бути красивою, а була опудалом у сукні старшої сестри.

Поки ми з чоловіком житло знімали, мама нормально реагувала на розмови про оренду. Ми іпотеку взяли, почалися щомісячні платежі. Мама, якщо чула про них, то реагувала з агресією:

— І що, що платежі? Квартири на дорозі не валяються. Зате дах над головою є. Мені ось іпотеку не дадуть, а я втомилася жити в одній кімнаті.

Я перестала розповідати мамі, куди ми з чоловіком ходили, що купили, що один одному на свята даруємо. Розуміла, що у відповідь не почую нічого хорошого. Телефонні розмови стали скупими, рідкісними. Розповідати було банально ні про що, бо якби я розповідала наші новини, то реакція мами була б негативною.

Я носила дитину. Мамі повідомила. Стосунки потеплішали, але ненадовго. Варто було обмовитися, який чоловік молодець, приніс щось або після роботи відпочивати відправив, а сам їжею зайнявся, як маму знову несло.

— Твоє положення це не хвороба. Чому зараз жінки при надії вимагають особливої турботи? Не вірю, що ти втомилася так, що сил не було на вечерю яйця посмажити, – говорила мама.

Знову настав період прохолоди. Все добре, нічого нового, розповісти нема про що.

Зʼявилася дитинка. Знову мовчала. Чоловік допомагав, я мовчала. Хоча мама запитувала, чи є допомога від чоловіка. За її інтонацією відчувалося, що вона передчувала негативну відповідь, можливо, чекала скарг. Але чоловік допомагав. І про мене дбав, і про доньку. Чоловікові подобалося вкладати доньку спати, співати колискові пісні, гуляти з нею. У якийсь момент я навіть почала відчувати почуття сорому перед мамою за те, що в мене хороший чоловік.

Тато був пиякою. Йому дружки були дорожчими за все на світі. Випивши, тато роздавав мої й мамині речі. Не знаю, як мама з ним десять років прожила. Коли мама мені сказала, що тато більше не буде з нами жити, я зраділа, хоча була дитиною і тата все ж любила.

Із чоловіками після розлучення мамі не щастило. Один, начебто, пристойний був. Одружитися вони хотіли, але одного разу він мене вдарив. Мама одразу його вигнала. Я була винна, я поцупила в нього п’ять гривень. Але мама ніколи не вдавалася до фізичних покарань і не пробачила чоловіка. Довгий час жили з мамою удвох, потім вона залишилася одна, і так і живе одна.

Виповнилося доньці три роки. Зняли альтанку, покликали гостей і аніматора для дітей, замаринували м’ясо. Чоловік подарував доньці машину на акумуляторі. Мені теж дістався подарунок – машина, але нормальна, нова іномарка, не найдорожча. Така вдячність за донечку.

Це був сюрприз, я про плани чоловіка не знала. Він сказав гарну промову, привітав доньку, привітав і подякував мені, зав’язав мені очі, десять хвилин я не знала, що відбувається. Пов’язку прибрали, побачила машину з бантом. Я заплакала від щастя, усе одразу навалилося: чоловіка люблю, донька росте, все добре, поруч рідні та близькі люди, подарунок ще такий несподіваний і вкрай приємний…

Мама. У мами було таке обличчя, ніби вона побачила не машину, а таргана вагою кілька тонну. Коли всі пообнімалися, нас із донькою привітали, мама підійшла і сказала, що вчинок зятя її здивував:

— Не хлопчикові ж три роки. Дивно. Зазвичай чоловіки заради синів дарують дружинам машини. Треба було сказати їй: нехай тепер сина тобі дарує, тоді буде машина.

Я дивилася на маму й остаточно зрозуміла, що між нами з’явилася прірва. Тепла, розуміння, підтримки давно немає. Залишилися тільки її злість і заздрість. Пережила почуття жалю.

З дня іменин нашої донечки маму не бачила. Не хочу. Вона один раз дзвонила, я не чула, передзвонювати не стала. Моєї мами, тієї, якій можна було розповісти все що завгодно і отримати абсолютну підтримку, більше немає. Мені щиро шкода. І маму шкода.

Коли людина сповнена злості, заздрості, негативу, ні до чого доброго це не приведе. Зіпсовані стосунки – лише квіточки. Здоров’я, самопочуття, робота – рано чи пізно постраждає все.

Нікому не побажаю такої участі рідної матері у житті.