Прожили ми із дружиною 23 роки. У лютому цього року вона заявила, що подає на розлучення.
Формулювання було, що втрачено почуття любові та взаємної поваги. А я її дуже кохав.
За три роки до цього дістався будинок у спадок від померлих батьків. І тут почали відбуватися не зовсім зрозумілі речі.
Вона відмовилася мене прописувати, хоч я прожив у цьому будинку 20 років. Стала випивати. Періодично вказувати, що вона тут господиня.
Я особливо не надавав цьому значення. Всяко буває в такому стані.
Потім почала мене схиляти до переїзду до іншого міста. Я їй наводив докази, що поки нема з чим нам їхати.
Причина її прагнення переїхати у тому, що її оточують погані люди. Ніхто її тут не цінує.
Я намагався її переконати. Але вона стояла на своєму.
А тут ще й старші сестри почали підливати олії у вогонь. Місяць тому вона вигнала мене з дому, зі мною пішов син.
Тепер вона і з ним не спілкується. Чи варто мені боротися за неї і чи можна її повернути? Я її досі кохаю.
Можливо я трохи незрозуміло написав, не хотів розводити тут нескінчені речення. Але я не розумію, чого їй в такому віці так важлива ця спадщина, і щоб вона в тому будинку жила одна.
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…