Живу з батьками не тому, що не можу купити своє житло (я заробляю добре), а тому, що звикла бути з ними завжди, вони теж бояться, що я переїду від них

Мені 29 років, я незаміжня, що дуже засмучує моїх батьків, та й мене, якщо чесно, теж. Живу з батьками не тому, що не можу купити своє житло (я заробляю добре), а тому, що звикла бути з ними завжди, вони теж бояться, що я переїду від них.

Адже я єдина дитина в сім’ї. Маю і свою квартиру, яку здаю, просто вклала гроші у неї.

Подруги всі заміжні, мають дітей, тож спілкуватися зі мною їм ніколи, та мабуть, і нецікаво, тому крім роботи у мене немає жодних інтересів, лише читання та соціальні мережі. Вмію і люблю в’язати, але вже всім пов’язала все, що могла, а нещодавно співробітниця навчила вишиванню, мені дуже сподобалося.

Тепер вечори вже не здаються такими нудними, є улюблене заняття. Поки вишила тільки скатертину, збираюся вишити серветки, дуже гарно виходить.

Не так поки що, як у співробітниці, вона вишила ікону і вже подарувала її до храму. Але мені все задоволення від мого хобі псують батьки, які вирішили, що я так заміж ніколи і не вийду, якщо сидітиму вдома за вишиванням.

Тато каже, що цим займалися лише за старих часів, а зараз це нікому не потрібно, все можна купити. Вони не розуміють, що я це роблю для душі, для свого задоволення.

Я до цього не вишивала, спілкувалася з однокласниками, потім із однокурсниками, зараз колеги по роботі – це більша половина чоловіків, і що це допомогло мені вийти заміж?

До того ж я ходила на курси англійської мови, відвідую басейн. У мене різнобічні інтереси, але батьки чомусь зациклилися саме на моєму вишиванні.

Я зустрічалася одразу після закінчення навчання в університеті з хлопцем близько двох років. Він не хотів одружуватись, пропонував жити разом, а там, сказав, буде видно, але батьки були категорично проти і я їх послухала.

Зараз вони про це не згадують, може, думають, що я забула, але я згадую, що даремно відмовилася від такої пропозиції, адже я нічого не втрачала, і могла б вже мати сім’ю. Хто зна?

Але я не дозволяю собі звинувачувати їх у цьому, казати, що це вони завадили влаштувати мені своє особисте життя. Натомість хочу зовсім небагато — щоб мені ніхто не заважав жити так, як хочу.

You cannot copy content of this page